Нарис Історії ОУН [Перший том: 1920-1939]

Підгайний, Мигаль, Малюца і Качмарський потвердили свою участь в атентатах на Бабія й Бачинського та в підготовці замаху на Кособудзького і докладно з'ясували хід усіх тих справ, а також справу атентату на большевицького консула у Львові. Одначе, у своїх зізнаннях вони перед судом обмежили коло співвинних у підготовi й виконанні замахів тільки на своїй чвірці, рішуче заперечуючи співучасть інших підсудних. У випадку Сенькова вони вияснили, що він членом ОУН не був, а виконував деякі справи, розглядені тепер на суді, тільки на прохання Мигаля чи Качмарського, як своїх приятелів.

Степан Бандера у своїх зізнаннях відверто виступив як Крайовий провідник ОУН на західньоукраїнських землях, вияснюючи розглядані судом справи і при тому відмовляючись від подавання прізвищ чи псевд когонебудь із членів ОУН. Він признався, що Бачинського, Бабія та большевицького урядовця вбито, а Кособудзького й Юзефського було запляновано вбити з його, Бандери, наказів. При цьому він пояснив, що Івана Бабія вбито не за його політичні погляди, а за активну співпрацю з ворожою поліцією, за притримання в церкві й передання поліції українського студента, що розкидав летючки ОУН, та за намовлювання ґімназистів до співпраці з польською поліцією проти українських революціонерів. ОУН насамперед перестерегла Бабія й закликала його покинути ганебну роботу, але він тільки посміхався з пересторог і продовжував шкідницьку дію. Тоді над Бабієм відбувся організаційний суд, який дуже сумлінно розглянув його справи. Коли ж той суд видав присуд смерти на Бабія, то він, Бандера, як Крайовий Провідник ОУН, дав наказ цей присуд виконати. В справі Бачинського також проведено дуже докладне слідство, при чому за ним стежили кілька членів ОУН, які один про одного не знали. Коли ж стверджено, понад усякий сумнів, що Яків Бачинський є поліційним донощиком і стежить за українськими студентами-революціонерами, то суд засудив його, за національну зраду й за добровільну співпрацю з ворогом проти власного народу, на кару смерти. Цей присуд також виконано з наказу Крайового провідника ОУН Степана Бандери.

Старшину тюремної сторожі Кособудзького Степан Бандера звелів забити за те, що Кособудзький знущався над безборонними українськими політичними в'язнями, а волинського воєводу Юзефського за те, за що вбито міністра Пєрацького та пляновано вбити куратора Ґадомського, а саме за придушування й нищення національного життя українського населення Волині з допомогою поселювання там польських колоністів. Атентат у большевицькому консуляті Степан Бандера доручив виконати тому, щоб запротестувати перед цілим культурним світом проти варварського винищування большевицькою Москвою українського народу на його східніх землях та для заманіфестування морально-політичної єдности українців на землях, окупованих Польщею, у спільній боротьбі українського народу проти большевицького окупанта. Антін Крушельницький повинен був згинути за те, що він, як вислужник большевиків, намагався прихилити до большевиків західньоукраїнське громадянство і для того писав у своєму журналі „Нові Шляхи”, що українське життя в УССР вільно розвивається та буйно процвітає, а разом із тим оплюгавлював український національний рух, роблячи закид, що український націоналізм є інспірований чужинцями.

Під час своїх зізнань Бандера раз-у-раз намагався з'ясовувати основні ідеологічні й політичні позиції ОУН, але голова суду за кожним разом переривав його й не дозволяв йому говорити на заторкнені теми. Крім того, голова суду часто накладав додаткові кари на підсудних і свідків, присуджуючи їх на відбуття в темниці, щоб тим стероризувати їх. Так було покарано темницею Я. Cтецька та ще декого за те, що вони вживали окреслення „західньоукраїнські землі”, замість вимаганого польського „Малопольска” чи „Ґаліція”. Свідка Олександра Куця, якого приведено з в'язниці, де він відсиджував кару 9 років, голова суду покарав темницею за поздоровлення підсудних окликом „Слава Україні!”