Останній шаман
- Автор: Тисовська Наталя
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Наш час
- ISBN: 978-966-8174-77-3
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Останній шаман». Краткое содержание книги:
Юрасик повернувся в чергу. Магічні цифри принаджували його: п’ятірка і шість круглих, нахабних нулів, виписаних на пластиковій таблиці, що розсілася збоку на конторці. Юрась почув у вухах звабливий голос телевізійного рекламного актора: «Джекпот збільшився до п’ятьох мільйонів гривень!» На цей раз він не довірився власній інтуїції. Скільки було вже, що вона підводила його! Юрасик простягнув гривню у віконце й відрубав:
— Нехай комп’ютер сам цифри обирає!
Поштарка гривню прийняла, а клієнтові натомість видала рожевого папірця. Журналіст заховав свій майбутній джекпот у нагрудну кишеню сорочки, під светр, і пригладив згори, немов заклинаючи. Обличчя в нього було рішуче, суворе.
Не просто так прокинувся сьогодні Юрась Булочка о восьмій годині, довго вмивався під холодною іржавою водою, що бігла з готельного крана, вдягався ретельно, хоча вибирати особливо не було з чого — сорочка синя й сорочка сіра, светр або курточка. Обрав сорочку синю і светр, щоб виглядати серйозно, але не офіційно. Зрештою, Першотравень — яке-не-яке, а свято. І збирався Юрасик не абикуди, а в гості до самого Валерія Миколайовича Нечипоренка-молодшого. Слідчого. Старшого лейтенанта міліції.
І джекпотом Юрась із самого рання зайнявся не просто так. Він розсудив логічно: якщо день почати з виграшу (а у виграші він ні хвилини не сумнівався: скільки ж уже можна чекати!), то щаститиме до самого вечора. І має пощастити там, куди цілеспрямовано рушив Юрасик, — на зустрічі зі слідчим. Клаповуха «копійка» вивезла його у новий район містечка, на несподівано круту й вітряну гору. Нові п’ятиповерхові будинки всі були на один копил, і журналіст заледве відшукав дім номер п’ять на вулиці Замковій. Скільки не роззирався Юрась Булочка на всі боки, жодного замку не уздрів, так і не второпав, чого вулиця носить цю пишну назву.
Двері йому відчинив повногубий русявий парубок, не по-святковому вдягнений у джинси й білу футболку. Вигляд він мав дещо засапаний — мовби зранку притьмом оббіг пів містечка.
— Заходь, не стій, — мовив Валерій Нечипоренко, відступаючи від дверей. — Ти вже снідав?
І зараз-таки Юрасю вдарив у ніздрі запах смаженого. Журналіст жалібно видихнув. Зізнаватися, що він не снідав, йому не хотілося. Тим часом слідчий у шортах уже пройшов на крихітну кухню, грюкнув тарілками.
Треба зауважити, що Юрасик слідчого побоювався, і хтозна чому. Валерій Нечипоренко натуру загалом мав флегматичну, норов веселий, людей любив і, незважаючи на свої тридцять років, юнацького оптимізму не розгубив. От тільки дружини він не мав, а це, знаєте, для слідчого великий мінус: нема кому вечерю зварити, нема з ким після роботи склянку вина випити й словом перекинутися. Не в чайну ж іти! Тільки й розради, що Валерій Миколайович Нечипоренко-старший, дядько слідчого, майор, мешкав у тому самому будинку, у сусідньому під’їзді.
Та без дружини було кепсько, а де її знайти — не відомо…
Валерій Нечипоренко гримнув ослінчиком об підлогу й коротким жестом указав гостю на нього. Жорсткий ослінчик захитався під худим журналістом, і Юрась Булочка подумав, що старі меблі все-таки краще викидати перш, ніж вони розваляться нехай і під небажаним гостем. А з іншого боку, хіба не сам слідчий прикликав його до себе? Юрасик притулився спиною до стіни, ще й ліктем для рівноваги себе підпер.
— Ковбаса смажена, — повідомив слідчий у джинсах. — Будеш?
Журналіст кивнув. Кава магічно з’явилася перед ним, щойно він опинився за столом.
— А є новини? — спитав він, сьорбаючи неміцний напій із великої фаянсової кружки з темною тріщиною на боці.
— Нема поки. Експертиза аж після свят буде.
Свята ж були довгі — перше, друге травня, та ще субота й неділя на додачу.
— Ліна дзвонитиме, а Ореста нема…
— Ну, всяке буває, телефон поламався, лінію обірвало… Ти ковбасу їж, бо у нас багато справ, треба бути в формі.
Юрась і без підказок наминав ковбасу, аж за вухами лящало.
— Ану, розкажи мені, — попросив Валерій Нечипоренко, — про фірму, яка виготовила «їжака».
Юрасик зам’явся. Задарма видати слідчому всі таємниці в перший же день?..
— Директор каже, прилад — не автономний. Має існувати комп’ютер, до якого він приєднується…
— А на комп’ютері, я так розумію, спеціальна програма?
— Мабуть, — знизав плечима журналіст.
— А Святослав Пилипович Шапка програмістом не був, отже, хтось йому програму написав…