Серед дикунів Нової Гвінеї
- Автор: Миклухо-Маклай Николай Николаевич
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Борис Дмитрович Антоненко-Давидович
- Жанр: Путешествия и география
Электронная книга - «Серед дикунів Нової Гвінеї». Краткое содержание книги:
Я довго не спав, а потім часто прокидався, обмірковуючи план майбутніх дій. Заснув тільки під ранок; прокинувшись і обміркувавши вчорашні роздуми, я вирішив обрати план дій, який, на мою думку, мав дати бажані наслідки і, як виявилося, вплинув навіть дужче, ніж я сподівався. Головне, не треба було квапитись. Незважаючи на мою нетерплячку, я вичекав звичайної години (перед заходом сонця), щоб-піти в Бонгу. Як я і сподівався, в селищі тільки й мови було скрізь про те, що сталося. Зауваживши, що тубільцям дуже хочеться знати, що думає Маклай, я сказав: «І Вангум, і Туй були молоді й здорові, і тепер старий батько лишається сам; та все ж таки Маклай скаже те ж саме, що казав і після смерті Вангума, цебто — війні не бути». Звістка про Маклаєві слова, що війни не повинно бути, коли всі готуються до неї; миттю облетіла все селище. Зібрався великий натовп, але в буамбрамру, де я сидів, увійшли самі тільки діди. Кожний з них намагався переконати мене, що війна конче потрібна. Говорити про безпідставність теорії оніма було б неможливо: через обмеженість мого знання тубільної мови — це по-перше, а по-друге, я тільки марно витратив би час, бо однаково мені не пощастило б нікого переконати; потрете, це було б великою похибкою, бо кожний почав би тлумачити мої слова по-своєму. Проте я вислухав дуже багатьох; коли останній кінчив говорити, я встав, збираючись іти, і звичайним голосом, що дуже контрастував до збентеженої мови тубільців, повторив: «Маклай каже — війни не буде, а якщо ви рушите походом у гори, з вами всіма, з людьми Горенду й Бонгу, станеться лихо». Зайшла урочиста мовчанка; потім посипалися запитання: «Що станеться?», «Що буде?», «Що Маклай зробить?» тощо. Лишаючи моїх співбесідників спантеличеними й даючи їхній уяві пояснити мою погрозу, я відповів коротко: «Самі побачите, якщо підете…»
Ідучи додому й проходячи повагом між юрбами тубільців, я міг пересвідчитися, що їхня уява вже працює: кожен намагався розгадати, яке саме лихо міг провіщати Маклай.
Не встиг я дійти до воріт моєї садиби, як один із дідів наздогнав мене, захекавшись від ходіння, і ледве міг промовити: «Маклаю, якщо тамо Бонгу рушать у гори, чи не станеться тангрину?» (землетрусу). Це дивне запитання й схвильований вигляд старого показали мені, що слова, сказані в Бонгу, справили неабиякий ефект.
«Маклай не казав, що буде землетрус», — заперечив я. «Ні, але Маклай сказав, що коли ми підемо в гори, станеться лихо. Тангрин — це страшне лихо. Люди Бонгу, Гумбу, Горенду, Богатім, усі, всі, бояться тангрину. Скажи, станеться тангрин?» — повторив він благаючи. «Можливо». — була моя відповідь. Мій приятель швидко кинувся назад, але його майже одразу спинили два тубільці, що підходили до нас, і я міг почути слова старого, сказані наспіх: «Я ж казав, буде тангрин, якщо підемо. Я ж казав!»
Усі троє майже бігом подалися в селище.
Наступні дні я не ходив до Бонгу, лишаючи уяві тубільців розгадати загадку й покладаючись на приказку: у страха очі великі. Тепер я був певний, що вони дуже замисляться і військовий запал у них почне помалу холонути, а головне, що тепер у селищах панує незгода. Я навмисне не дізнавався про ухвалу моїх сусідів, вони теж мовчали, але готування до війни припинилися. Тижнів через два до мене прийшов відданий приятель Туй і ствердив чутку, яка вже не раз доходила до мене, що він і всі жителі Горенду хочуть виселятися.
— Чого так? — здивовано спитав я.
— Та ми всі боїмося так жити. Якщо лишимося в Горенду — всі повмираємо один за одним: двоє вже вмерло через онім мана тамо, отак і інші помруть. Не тільки люди вмирають, але й кокосові пальми хворі. Листя на всіх деревах стало червоне, й вони помруть. Мана тамо зарили в Горенду онім, ось і кокосові пальми вмирають. Хотіли ми побити цих мана тамо, та не можна — Маклай не хоче, каже: «Станеться лихо». Люди Бонгу тремтять, бояться тангрину. Якщо станеться тангрин, усі селища навколо скажуть: «Це люди Бонгу винні; Маклай казав, буде лихо, якщо Бонгу піде в гори». Всі селища підуть тоді воювати Бонгу. Ось люди Бонгу й бояться. А в Горенду людей надто мало, щоб іти воювати з мана тамо самим. Тож ми й хочемо розійтися в різні сторони», — закінчив Туй уже зовсім понуро і почав називати селища, де люди з Горенду гадають розселитися. Хто хотів вирушити в Горіму, хто в Ямбомбу, хто в Мітебог; тільки один чи двоє гадають лишатися в Бонгу. Через те що розселення це почнеться за кілька місяців, після збору посадженого вже таро, я не знаю, чим це кінчиться.
Серпень
Новий будинок, який розпочали ще в червні, закінчили в перших числах серпня. Розміром своїм він зовсім скидається на той, де я живу. Я гадаю, що, мабуть, я і не потребуватиму його, якщо тільки сподівана шхуна прийде раніш, ніж кінчиться рік; якщо ж ні, то мені доведеться переселитися в нього, бо дах мого теперішнього дому навряд чи витримає понад вісімнадцять місяців: деякі стовпи та бантини дуже поточили білі мурахи, і я щодня побоююся, якби вони не залізли до ящиків з книгами або білизною. Доглянути їх дуже важко, бо білі мурахи влаштовують криті хідники від одної речі до другої, наприклад, від ящика до ящика.