Вовк-тотем

Теплий і лагідний весняний вітерець з’явився над Орхонським степом. Великі білі, аж сліпучі, хмари пропливали низько в повітрі. Безбарвний степ раптом ожив і почав мінитися то чіткими, то розмитими, то білими, то жовтими величезними картинами, мов це кадри кінофільму змінювали один одного на екрані. Коли якась велика хмара затуляла собою сонце, Чжан Цзіюань відчував, як холодний вітер пробирає його до кісток, навіть крізь ватник. Тоді ставало надзвичайно похмуро й холодно. Однак коли хмара проходила, потужне сонячне проміння забризкувало його жаром, і він почувався так, ніби раптом настало літо; на обличчі й руках, відкритих сонцю, відразу ж проступав піт, а від його ватника линув запах прожареного на сонці полотна. Однак тільки він намірювався розстібнутись і провітритись, як знову опинявся в тіні нової білої хмари й повертався у холодну ранню весну.

Крига скресла, сніг розтанув, і знову з’явилися великі масиви жовтої трави: ті ранні весняні паростки, які виткнулися ще до останнього снігопаду, вкриті снігом, пожовтіли без світла і тільки на гострих кінчиках ще мали трохи зелені. Повітря сповнилося сильним запахом старої, гнилої трави; по ярах текла тала вода, і якщо дивитися на долину з верхівки якогось пагорбка, то було видно, що в численних рівчаках зібралася вода і вони перетворились на сотні тисяч різноманітних тимчасових водяних свічад. У них віддзеркалювалися сотні тисяч мандруючих за вітром хмар, тому здавалося, що весь Орхонський степ танцює в повітрі. Чжан Цзіюань утратив відчуття того, що він перебуває на землі, натомість йому здавалося, що він сидить на величезному монгольському килимі-літаку посеред хмар, які пролітають повз нього невідь-куди по небу і воді.