Вовк-тотем
- Автор: Жун Цзян
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7541-3
- Переводчик: Надія Кірносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вовк-тотем». Краткое содержание книги:
Китай часів «культурної революції», середина 60-х років XX століття. Чень Чжень, представник молодої китайської інтелігенції, потрапляє у Внутрішню Монголію — одну з найвіддаленіших і самобутніх провінцій Китаю. Хлопець оселяється в юрті старого монгола Біліґа. Від нього Чень дізнається, що з давніх-давен монголи поклонялися вовку-тотему, який, за їхніми уявленнями, символізує перемогу духу над силами стихій, дає можливість існувати в екстремальних умовах. Поживши серед холодного степу, Чень Чжень поступово відкриває для себе дивовижний, але простий світ кочовика, побудований на протистоянні людей і вовків...
Ґомбо був дуже задоволений цією отарою. Він сказав:
— В Орхоні вода й трава такі смачні, що в овець завжди достатньо молока, ці ще й відшукують швидко своїх ягнят, тож поєднати їх зовсім не складно. Якщо ж трава погана й в овечок замало молока, вони ніяк не хочуть розбирати своїх ягнят, тоді всі сили йдуть на те, щоб розбити овець парами, ще й співати їм заохочувальну пісню потрібно, тоді й за день їх не поєднаєш. А ще як завірюха налетить, то декілька десятків тисяч ягнят не протримаються й кількох днів, усі подохнуть з голоду та холоду. Тож яке б велике лихо не заподіювали вовки, люди завжди завдають більшої шкоди. Однак старі керівники Орхону — молодці, вони знають степ, знають вовків, тож дбають не про якусь одну отару, а дбають про степ і дбають про пасовище. Якщо основну справу буде зроблено добре, то за ягнятами не потрібно буде дуже доглядати, і так усе буде гаразд. Тож у Орхонських чабанів великого клопоту немає. Через декілька днів я взагалі один зможу пускати ягнят до матерів.
Чень Чжень про себе відзначив, що домосид Ґомбо чудово знає все, що діється на пасовищі.
15
Чингісхан приділяв велику увагу полюванню. Він часто казав, що воно є справжнім службовим обов’язком солдатів і генералів, які повинні прагнути здобути під час полювання знання й практику. Вони можуть навчитися, як наздоганяти здобич, як її ловити, як шикуватись і як оточувати дичину, залежно від кількості учасників ловів тощо… Коли вони не воюють, вони завжди з натхненням ідуть на полювання і завжди заохочують своїх солдатів брати в ньому участь. Вони це роблять не лише для того, щоб здобути дичину, але й для того, щоб призвичаїтися до практики мисливства, освоїтися з конем і луком, а також навчитися витривалості.