Зірки Егера
- Автор: Гардони Геза
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Іван Мегела
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Зірки Егера». Краткое содержание книги:
— Сину мій Гашпар! В тебе горлянка здорова — гукни-но, що турки зараз стрілятимуть. Хай ніхто не лякається. А жінки, якщо їм лячно, хай ходять по південному боці.
Топчу зарядили всі три гармати ядрами. Три гармаші тримали в руках запалені гноти. Топчу, який стояв позаду них, плюнув собі на долоню, провів нею по голові від потилиці до маківки й подивився вгору на фортецю.
Спалахнув запал, з гармати вирвався дим, полум'я, і один за одним пролунали дев'ять пострілів, які труснули землю.
Фортеця здригнулася від гуркоту. Потім настала тиша.
— Пусте!— Добо з усмішкою махнув рукою і прогнав гармаша вниз.
Дим від пострілів ліниво піднімався вгору.
Але як же це? Три гармати, а гримнуло дев'ять разів!
Відгадка тут ось у чім: єгерські гори повторили звук кожного пострілу ще по двічі.
Ось де розпочнеться музика, коли загупають одразу всі триста-чотириста турецьких гармат!
За чверть години на вишку вибіг Пете. За ним приплентався і підручний різника. Він ніс у своїх сильних руках смердюче ядро, з якого ще курів дим.
— Доповідаю, пане капітан: ось воно — ядро,— сказав Пете.— Впало у річку. Водоноси принесли його в шаплику.
— Скажи їм, щоб не припиняли носити воду. Не будемо поки що там зачиняти й фортечних воріт.
— А хіба ми не вистрелимо? — спитав і Пете.
— Нині ж неділя,— з усмішкою відповів Добо,— хіба можна стріляти?
Він дивився, як турки охолоджують гармати і як знову їх заряджають.
11
Наступного ранку турецькі гармати присунулися вдвічі ближче до фортеці — тепер вони стояли посеред галявини, та й було вже їх не три, а шість стінопробивних гармат.
Учорашня стрільба минулася даремно. Обложені залишили її без відповіді, і турки, посмілішавши, поставили гармати на відстані пострілу з лука.
Добо знав, що так і буде. Тому вчора він і не захотів відлякувати турків і намарне хвилювати фортечний люд безцільною тріскотнявою.
Ледь розвиднилось, як він уже був на ногах і сам готував гармати для стрільби у відповідь. Ядра він не загортав у шкіру, а просто їх змащував. Порох теж сам дбайливо відміряв спеціальним совком.
— А тепер давай пиж. Заштовхай його гарненько забивачем. Тепер засунемо ядро...
Він довго й старанно наводив гармату, зачекав, поки турки наготуються за своїми прикриттями, і, як тільки гримнув перший постріл турецької гармати, дав команду:
— В ім'я бога — вогонь!
До дванадцяти угорських гармат було одночасно піднесено гноти, і разом грянули дванадцять пострілів.
Турецькі тури і лафети падали, розривалися, дві їхні гармати перекинулись, одна з них розлетілася на шматки. Скажені зойки й біганина топчу, які ховалися за турами, викликали у фортеці регіт.
— Ну, батьку,— весело сказав Добо старому Цецеї,— тепер ви зрозуміли, чому ми вчора не стріляли?
Добо стояв на мурі, широко розставивши ноги, і обіруч підкручував довгі вуса.
Добо марно хвилювався. Народ у фортеці не так уже і налякався, як він припускав. Відтоді як винайшли порох, Егер більше за всі міста світу вподобав стрільбу. Та й нині не можна собі уявити, щоб якийсь пікнік, бал пожежників, вибори, гуляння чи любительські вистави минали без салютів. Гармати в місті замінюють афіші. Іноді трапляється, що розклеюють і афіші, але стріляти одначе не забувають. На траві у фортеці завжди валяється кілька мортир, і стріляє з них кожен, кому заманеться.
У фортеці тільки один чоловік упав зі стільця при першому ж пострілі й залементував од страху.
Неважко вгадати, про кого мовиться, якщо навіть і не назву його.
Солдати з боягузом не панькалися: витягли з куточка, куди він заховався, і вивели на вежу в тому вигляді, в якому він був — босого, в жовтому доломані і в червоних штанах.
Двоє тримали його за руки, двоє за ноги, один підпирав ззаду, і всі хором загукали до турків:
— Стріляйте в нього!
Поки заряджали гармати, циган ще сяк-так кріпився, та коли гармата гримнула, він вирвався з рук солдатів і неймовірно довгими стрибками вмить злетів з помосту. Опинившись на землі, він насамперед обмацав себе — чи все на місці, і, наче хорт, помчав до Старих воріт.
— Ой-ой-ой! — кричав він, схопившись за голову.— І чого це тільки я сюди приїхав! Краще б мені ноги корчі скрутили! Ой-ой-ой! Краще б отой поганий кінь осліп, аніж привіз мене сюди!
Того дня Добо розбив усі турецькі гармати, які стояли на [Королівському пагорбі.
Завиваючи од люті, топчу порозбігалися. Двох їхніх офіцерів було вбито. Третього понесли на полотнищі намету. На полі лишилися тільки перекинуті й продірявлені тури, три вбитих верблюди, понівечені гармати, порозкидувані колеса лафетів.