Заручені [I promessi sposi - uk]

Коли йому траплялося переходити якесь село, він ступав дуже поволі, поглядаючи, чи не видно денебудь розчинених дверей. Але ніде не бачив ознак того, що жителі ще не спали, і тільки зрідка в завішеному віконці блимав самотній вогник. Дорогою, далеко від житла, він знай зупинявся, дослухаючись, чи не долинає врешті такий жаданий шум Адди, але намарне. Чулось тільки далеке собаче виття з якоїсь самотньої садиби, жалібне й зле. При його наближенні виття переходило в частий і скажений гавкіт, а проходячи повз ворота, він чув і міг майже бачити, як пес, просунувши морду в шпару, гавкав з подвоєною силою,— і це відразу відбивало в Ренцо всяку хіть постукати й попросити притулку. Та й, либонь, якби навіть і не було собак, він би не зважився на це. «Хто там? Чого вам треба о такій порі? Як ви сюди потрапили? Хіба немає заїздів, щоб переночувати?» — ось що,— думав він,— почую я в кращому випадку, коли постукаю. А то ще, чого доброго, розбуджу якогось страхополоха, котрий загорлає: «Рятуйте! Грабують!» Треба мати напоготові чітку відповідь, та що я відповім? Коли вночі чоловік чує шум, йому тільки й увижаються розбійники, лиходії, засідки. Нікому й на думку не спаде, що порядна людина може серед ночі опинитися в дорозі, якщо тільки це не синьйор у кареті». І він вирішив попроситися ночувати тільки в крайньому разі й простував уперед, плекаючи надію хоча б вийти на берег Адди, щоб уже не довелося шукати її серед білого дня.

І він іде, йде. Отак Ренцо добувся аж туди, де оброблені поля заступила цілина, поросла папороттю й вересом. Він сприйняв це якщо й не як явний доказ, то все ж як безсумнівну прикмету близької річки й подався вперед стежкою, протоптаною через цілину. Але, ступивши кілька кроків, він зупинився послухати: ні, поки що нічого не чути. Тоскний настрій від мандрівки посилювався дикою місцевістю й повною відсутністю тутових дерев, виноградних лоз чи інших ознак людської культури, які досі були юнакові ніби супутниками в дорозі. Попри все це, Ренцо йшов далі вперед. А що перед його внутрішнім зором почали поставати різні привиди та видіння, зберігшися в його свідомості з розповідей, почутих іще в дитинстві, то він, щоб розсіяти й утихомирити їх, став, не спиняючись, проказувати вголос молитви за померлих.