Пригоди Шерлока Холмса. Том 2
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #2
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том 2». Краткое содержание книги:
Цей том — другий із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про пригоди Шерлока Холмса.
— Якоюсь мірою так, — відповів він задумано. — Предки мої були сільськими сквайрами й жили, напевно, так, як їм і личило жити. Але хоч-не-хоч цей талант у мене в крові, і йде він, мабуть, від бабусі, що була сестрою Верне, французького художника. Мистецтво, коли воно в крові, часом набирає найдивовижніших форм.
— Але чому ви гадаєте, що це у вас спадкове?
— Бо мій брат Майкрофт наділений цим талантом ще більшою мірою, ніж я.
Ця відповідь була для мене несподіваною. Якщо в Англії є ще одна людина з таким самим рідкісним обдаруванням, то як могло статися, що ні поліція, ні громадськість нічого не відають про неї? Запитавши про це, я був певен, що мій друг лише зі скромності поставив свого брата вище за себе самого. Холмс засміявся, почувши мої слова.
— Любий мій Ватсоне, — мовив він, — я ніяк не можу погодитися з тими, хто вважає скромність за чесноту. Логік має бачити все таким, як воно є насправді, а недооцінювати себе — така сама вада, як і переоцінювати свої сили. Тож коли я сказав, що Майкрофт сильніший за мене в спостережливості, то знайте, що я кажу чистісіньку правду.
— Він молодший за вас?
— Старший на сім років.
— Чому ж його ніхто не знає?
— О, його добре знають у деяких колах.
— У яких саме?
— Ну, хоча б у клубі «Діоген».
Я ніколи не чув про цей заклад, і мій подив, напевно, чітко відбився на моєму обличчі, бо Шерлок Холмс одразу дістав годинник.
— Клуб «Діоген» — найхимерніший лондонський клуб, а Майкрофт — найхимерніший з лондонських диваків. Він приходить туди щодня за чверть п’ята й виходить звідти за двадцять хвилин восьма. Зараз шоста година, тож якщо ви готові трохи прогулятися цього чудового вечора, я буду вельми радий познайомити вас із обома цими дивами.
За п’ять хвилин ми були вже на вулиці й прямували до площі Риджент.
— Вас дивує, — мовив мій друг, — чому Майкрофт не береться до детективної праці? Він до неї нездібний.
— Але ж ви, здається, сказали...
— Я сказав, що він перевершує мене у спостережливості і здатності робити висновки. Якби мистецтво детектива починалося й закінчувалося думками в затишному кріслі, мій брат став би найкращим детективом на весь світ. Але йому бракує самолюбства й завзяття. Він і кроку зайвого не зробить, щоб перевірити свої висновки, і краще вже визнає, що помилився, ніж доводитиме свою правоту. Я часто приходив до нього з деякими загадками, й щоразу його рішення виявлялося справедливим. Але коли треба було вживати якихось активних заходів, передавати справу до суду, — він ставав зовсім безпорадним.
— То, виходить, він так і не став детективом?
— Аж ніяк. Те, з чого я живу, для нього — лише захоплення. Він має надзвичайні здібності до розрахунків і перевіряє бухгалтерські звіти в одному міністерстві. Майкрофт наймає кімнати на Пел-Мел, тож варто йому лише завернути за ріг — й він уже у Вайтхоллі. Вранці — туди, увечері — назад... і так щодня, щороку. Він не буває ніде, крім клубу «Діоген», що якраз навпроти його помешкання.
— Щось не пригадую такої назви.
— Зрозуміло. В Лондоні є багато людей, що — чи з несміливості, чи через відлюдкувату вдачу — не люблять гучного товариства. Але водночас полюбляють посидіти в м’якому кріслі й погортати свіжі газети. Для їхньої вигоди й було створено свого часу клуб «Діоген», і нині він об’єднує найменш компанійських, найменш підхожих для клубів людей нашого міста. Членам не дозволяється звертати ніякої уваги один на одного. Окрім кімнати для гостей, там заборонено будь-які розмови, і той, хто порушить це правило тричі, якщо про це довідається правління, мусить залишити клуб. Мій брат був одним із засновників клубу, і я сам переконався, що то справді найзатишніше місце.
Отак розмовляючи, ми пройшли Сент-Джеймс-стріт і дісталися Пел-Мел. Недалеко від клубу «Карлтон» Шерлок Холмс зупинився біля одного з будинків і, нагадавши, що розмовляти тут заборонено, увійшов до передпокою. Крізь скляні двері я встиг побачити велику розкішну залу, де кілька чоловіків сиділи й читали газети, — кожен у своєму куточку. Холмс провів мене до маленької кімнати, що виходила вікнами на Пел-Мел, і, покинувши тут на хвилину, повернувся з супутником, що, як я здогадувався, міг бути лише його братом.
Майкрофт Холмс був набагато вищий і огрядніший за Шерло— ка, але в його обличчі, хоч і одутлому, збереглося щось від тієї гостроти, якою так вражало обличчя його брата. Погляд його водянисто-сірих і напрочуд ясних очей був якийсь розгублений, занурений у самого себе; такий погляд я помічав у Шерлока тільки тоді, коли він напружував усю силу своєї думки.