Юлія, або Запрошення до самовбивства

До Стамбула вони з залізничним генералом летіли, звісно ж, першим класом, безплатна випивка, персональні стюардеси, залізничник налягав на французькі коньяки. Шульга посьорбував віскі і читав книжечку (мав звичку завжди брати собі в дорогу щось до читання — кишеньковий формат, бібліотечка «Иностранной литературы», 1986 рік, Герман Гессе, «Последнее лето Клингзора»),

— Ви мені налийте з нерозпечатаної бутилки! — вимагав

залізничний генерал, а Шульга читав тим часом: «Наш прекрасный разум стал безумием, наши деньги — бумаги, наши машины могут только стрелять и взрываться…»

— Турки — вони ж голі! — турчав на вухо Шульзі залізничний чин. — У них зверху вроді там щось і є — Стамбули, курорти, фісташки, чи я там знаю? — а в землі ж чортма! Нафту качали з Іраку, а президент Буш цикнув — і крапка! Російський газ котився з самого Уренгоя, а газопровід де пролягає? По території суверенної незалежної держави Україна. А держава Україна має свого президента, не треба нам ніяких Бушів. Наш президент сказав: газ іде по нашій суверенній території? То візьміть цей газ для наших потреб. І турки зосталися при своїх інтересах. Ти думаєш, чого вони вчепилися в цей експрес, на переговори про який ми з тобою летимо? Вони хочуть щось висмоктати з України! Ти мене слухаєш, Шульга? Турки — це…

А Шульга читав Германа Гессе: «… это человек, esse homo, усталый, жадный, дикий, инфантильный и изощренный человек нашей поздней эпохи, умирающий, желающий умереть европейский человек, утонченный всеми порывами, больной от всех пороков, воодушевленный знанием своей гибели, готовый ко всякому прогрессу, созревший для всякого регресса, весь — огонь, но и весь — усталость, покорный судьбе и боли, как морфинист яду, одинокий, опустошенный, древний, Фауст и Карамазов одновременно, зверь и мудрец, совершенно обнаженный, совершенно без честолюбия, совершенно голый, полный детского страха перед смертью и полный усталой готовности умереть».