Експансія-I
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #10
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5–7720–0215–5
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Експансія-I». Краткое содержание книги:
… Радянський розвідник Максим Максимович Ісаєв (Штірліц) передає з франкістської Іспанії у Центр цінні відомості про таємні переговори Аллена Даллеса з начальником управління «Армії Сходу» генерал-лейтенантом вермахту Геленом.
Автор розповідає про події кінця 40-х років, коли почав закладатися союз нацистських злочинців СД і гестапо з ЦРУ.
— Кабальєро, — вигукнув шеф, — усі мої автомобілі проходять найретельніше обслуговування. За машинами стежать кращі іноземні спеціалісти. Я не довіряю свої машини іспанцям, ви ж знаєте наш народ, тяп-ляп, ніякої гарантії, усе поспіхом, бездумно. Я дав сеньйориті чудовий «шевролете», на ньому можна проїхати всю Європу.
— Хефе, мотлох цей ваш «шевролете», — в тон хазяїнові заперечив Роумен, ох, оці вже іспанці, вони схожі на німців, не кажуть «пежо» а «пегеоут», не «рено», а «ренаулт», і неодмінно «шевролете», а не «шевроле», потяг до повного порядку, а чи існує він на землі? Світ скуйовджений, безладний, може, в цьому й прихована його найвища чарівність. — Давайте домовимося ось про що: сеньйорита не звертається у страхове товариство, у неї багато синців, вона може завдати вам серйозної шкоди, «шевролете» стоїть біля Сібелес, нехай ваші люди притягнуть його сюди й старапно відремонтують, а ви дасте сеньйориті малолітражку, якщо вона їй буде потрібна. Домовились?
— Кабальєро, це неможливо. Ми повинні поїхати на місце події і викликати поліцію…
— Яка випише вам штраф, хефе…
— Ми з ними зможемо домовитися по-доброму.
— «Ми»? Я не маю наміру з ними домовлятися ні по-доброму, ні по-поганому. — Роумен витяг з портмоне десять доларів, поклав на стіл хазяїна й вийшов; Кріста ввімкнула приймач, знайшла музику, передавали пісні Астурії.
— Усе гаразд, — сказав він, — ми вільні. Знаєте, про що вони співають?
— Про кохання, — посміхнулася дівчина, — про що ж іще.
— Музика — це кохання, її найвища стратегія, а я запитую про тактику, тобто про слова.
— Мабуть, про квіти щось…
— Ні, «блюмен» — це німці, у них всі пісні про квіти. Іспанці оспівують дію, рух і слово; «о, як горять твої очі, коли ти говориш мені про своє серце, що завмирає від солодкого передчуття»…
— Ви дивно розмовляєте… І поводитесь не по-американськи…
— А як я повинен поводитись по-американськи?
— Напористо.
— Вам про це говорив друг, який знає ціни на тутешню кориду?
— Так.
— Пошліть його к чорту. Американці хороші люди, не вірте базіканню. Просто нам заздрять, тому й не люблять. Хай би всі навчилися так працювати, як ми, то й жили б добре… Ми, може, тільки занадто пнемось, щоб усі жили так, як ми. Нехай і нам не заважають… Погано про нас говорять лише самі заздрісники… Правда… Ви голодні?
— Дуже.
— Місто подивимося потім?
— Як скажете.
— А чого це ви стали така покірна?
— Відчула вашу силу. Ми ж як звірятка — вмить відчуваємо силу.
— Поважаєте силу?
— Як сказати. Якщо це просто сила, м'язів багато, тоді нецікаво… Я ж займаюся японською боротьбою… А якщо сила поєднується з розумом, тоді жінка піддається… Тільки сильні люди можуть бути добрими. Сильний лікар, сильний математик, сильний літератор — вони добрі… А ті, хто знає про себе правду, хто знає, що він слабкий й невдатний — хоч і в еполетах, і уславлений, — все одно злий…
— Кидайте математику, Крісто, — порадив Роумен. — Ваше місце у філософії… Що ви більше любите? М'ясо чи рибу?
— Найбільше я люблю готувати. Ненавиджу ресторани. Якщо ти не сподобалась офіціантові, він може плюнути в смажену картоплю, ніхто ж не бачить…
Роумен знову залився сміхом, постукав лобом об кермо, вирулив від Сібелес на Пассеа-дель-Прадо, повернув праворуч, зупинився біля критого ринку; коли Кріста почала зачиняти вікна в машині, ще раз сказав, що тут не крадуть, іспанці народ напрочуд чесний, узяв її за руку (вона була тепла й м'яка, серце в нього зупинилося від ніжності)' й повів дівчину в м'ясний павільйон.
— Продаю, — сказав він, кивнувши на ряди, повні продуктів. — Вибирайте — що душі заманеться.
— Не розорю?
— Ну й що? Зберемо банду, почнемо грабувати на дорогах.
— Тут зайці є?
— Тут е все. Але тільки тоді, коли у вас є гроші.
— Я вмію готувати зайця. З часником, цибулею й помідорами.
— Мати навчила?
Кріста похитала головою:
— Той друг, якого ви відразу не злюбили.
— У такому разі зайця ми не купуватимемо. Що ви ще вмієте готувати?
— Можу зробити тушковану телятину.
— Хто вчив?
— Ви хочете, щоб я відповіла «мама»?
— Так.
— Бабуся.
— Годиться. Купуємо телятину. Вмієте вибирати? Чи допомогти?
— Що треба відповісти?
— У цьому випадку можете відповідати що хочете.
— Мій друг любить, коли я це роблю сама.
— Знаєте що, скажіть, де ви хотіли б зупинитися, я вас відвезу в готель.
— Я й сама дійду.
— Чемодан у вас заважкий.
— Пусте, я навчилася тягати чемодани під час війни.