Таємні стежки
- Автор: Брянцев Георгий Михайлович
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: Книжково-журнальне видавництво
- Переводчик: Є. Прищепа
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Таємні стежки». Краткое содержание книги:
Роман про боротьбу радянських патріотів з гітлерівською, а потім американською, розвідками.
«Хто ж тут живе? — міркував Ожогін, слухаючи Саткинбая. — І чи дійсно це квартира Саткинбая?».
А Саткинбай, розважаючи гостя, докладно розповідав про своє перебування в Німеччині, про легке й сите життя без тривог і хвилювань, про те, як він старанно удосконалювався в російській і німецькій мовах, як гітлерівська розвідка цінувала і опікала його.
Микиту Родіоновича все це мало цікавило. Він сподівався почути про особу, яка керує Саткинбаєм і повинна керувати ним, Ожогіним.
Але Саткинбай навіть побіжно не згадав про жодного із своїх місцевих, знайомих, і Ожогін упевнився в своїй попередній думці, що Саткинбай обмежений функціями звичайного зв'язківця, а про справу з ним говоритиме хтось інший.
Час минав непомітно. Саткинбай подивився на годинник, вибачився і сказав Микиті Родіоновичу, що залишить його на кілька хвилин.
Господар зник у будинку і повернувся хвилин через десять. Розмова і чаювання відновилися.
— Хто цей шофер? — поцікавився Микита Родіонович.
— А що?
— Він мені показався дивним і дуже похмурим.
— Абдукарим завжди такий, і ви можете не дивуватись. Я з ним познайомився у прифронтовій смузі: він був у полоні в німців. Це ж його будинок. Він живе з старою матір'ю. І мене у себе влаштував. Він хороша людина, вміє мовчати, але от, здається, хоче зробити дурницю…
— Яку? — поцікавився Ожогін.
— Одружитися надумав. Наречена вже є. Я його відмовляю, але не допомагає. Мати на його боці: вона стара, і їй вигідно мати в домі молоду хазяйку…
За весь вечір Саткинбай так і не сказав нічого істотного.
— Власне, навіщо ви мене сюди запросили? — поцікавився Микита Родіонович.
— Так треба, — пояснив Саткинбай. — Я маю доручення показати вам цей будинок. Не виключено, що вам доведеться бувати тут не раз.
Нарешті розмова закінчилась. Саткинбай призначив день, місце і час для нової зустрічі і пояснив, як вона відбудеться. Певно, Ожогін знову мав провести час у товаристві Саткинбая з його нікчемним базіканням.
Абдукарим чекав Ожогіна в машині на вулиці. Над містом висіла легка курява, яка зливалася з темніючим небом.
«Добре, що хоч дізнався про другого мерзотника», подумав Микита Родіонович, скоса поглядаючи на шофера. Довізши Микиту Родіоновича до центрального парку,
Абдукарим зупинив машину і відкрив дверцята. Як і минулого разу, він не промовив жодного слова.
«Цей тип, — вирішив Ожогін, — мабуть, ще «краща» птиця, ніж Саткинбай. Добра виучка».
Майор Шарафов у розмові з Микитою Родіоновичем поцікавився лише одним:
— Ви не пам'ятаєте, чи не заходив хто-небудь на подвір'я під час вашого перебування у Саткинбая?
— Ні, — впевнено відповів Ожогін.
— А Саткинбай вас не залишав?
— Так, Саткинбай дійсно виходив.
— Епізод цей не випадковий, — сказав Шарафов, — і матиме свій дальший розвиток. Ви даремно недооцінюєте зустріч: вона нам дещо дала.
Останнім часом Абдукарим дійсно змінився. Він ніколи не був балакучим, але тепер його похмурість і мовчазність навіть Саткинбаю впали у вічі. Саткинбай пояснював цю зміну в Абдукаримі майбутніми змінами в його житті.
«Забив свою дурну голову цим одруженням!» обурювався Саткинбай.
Вже кілька разів він намагався переконати друга відмовитися від свого наміру. Поява в будинку сторонньої людини не влаштовувала Саткинбая. Він мимохідь бачив наречену Абдукарима і чув від інших, що це дівчина письменна, енергійна і владна.
Але умовляння друга на Абдукарима не впливали: здається, він твердо вишірив одружитись.
— Що ти шукаєш в одруженні? Щастя? — питав Саткинбай.
— У кожного своя доля, — відповів Абдукарим. Саткинбай мав підстави непокоїтись за майбутнє
Абдукарима: адже він втягнув його у справу, познайомив з своїм минулим. Абдукарим возив на машині не тільки його, а й людину, яка керувала ним, виконував деякі доручення останньої. Абдукариму відомі квартири, про які ніхто не повинен знати. Особа, яка керувала Саткинбаєм, двічі питала його, чи надійний Абдукарим, і в обох випадках Саткинбай ручався за друга, як за самого себе.
Сьогодні Саткинбай і Абдукарим мали зустріти Ожогіна.
По дорозі Саткинбай знову почав розмову про одруження. Він постарався дати зрозуміти другу, що його одруження може негативно відбитися на загальній справі. Цей аргумент, як останній і найпереконливіший, він залишав про запас.