Кладовище домашніх тварин
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-9653-7
- Переводчик: Анатолій Пітик
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Кладовище домашніх тварин». Краткое содержание книги:
Жодної машини. По всій Мейсон-стрит стояли ліхтарі. Вони кидали рівні світлі кола на тротуар, яким удень після уроків у Фермуйзькій середній школі хлопці ганяли на великах, а дівчата стрибали на скакалках і грали в «класи». Ніхто і ніколи не помічав цвинтаря, за винятком хіба що Гелловіну, коли це місце набувало особливого шарму. Тоді вони наважувалися перетнути вулицю та повісити паперові скелети на високу огорожу. Усі вони реготали зі старих жартів: Це найпопулярніше місце в місті. Люди просто вмирають, як хочуть потрапити сюди. Чому не можна сміятися на цвинтарях? Бо тут у всіх покійницький настрій.
— Ґейдж, — пробурмотів Луїс. Ґейдж був тут, за тією кованою огорожею, несправедливо ув’язнений під товщею темної землі, і це був не жарт. «Ґейдже, я тебе звідти витягну, — думав він. — Витягну тебе, синку. Витягну або помру».
Луїс перетнув вулицю з важким клунком у руках, ступив на бордюр, знову роззирнувся навколо та перекинув інструменти через огорожу. З тихим дзенькотом вони впали на землю. Витерши руки, Луїс пішов геть. Він подумки відзначив це місце. Навіть якщо він раптом забуде, де це було, все, що йому треба буде зробити, це пройти вздовж огорожі до місця навпроти свого «Цівіка».
Але чи будуть ворота відчинені так пізно?
Він спустився по Мейсон-стрит. Вітер переслідував його, наступаючи на п’яти. Рухливі тіні танцювали і викривлювалися на проїжджій частині дороги. Луїс повернув на Плезант-стрит, все ще ідучи повз огорожу. Вогні машини освітили вулицю, і чоловік спинився на мить біля великого в’яза. Це не була поліцейська машина, лише фургончик, що повернув на Гамонд-стрит і, мабуть, посунув до платного шосе. Коли машина зникла з поля зору, Луїс пішов далі.
Звісно, вони будуть незамкненими. Так має бути.
Він дістався воріт, форма яких у мерехтливому світлі вуличних ліхтарів нагадувала обриси храму — тонкі й величні. Луїс смикнув за клямку.
Замкнено.
Ти, тупоголовий, звісно, тут замкнено. Невже ти думав, що цвинтар, розташований у межах американського міста, хтось залишатиме відчиненим після одинадцятої вечора? Бути такого не може, друже мій. І що ти тепер робитимеш?
Тепер йому доведеться перелазити через огорожу та сподіватися, що ніхто не відірветься від «Шоу Джоні Карсона»[145] достатньо надовго, аби помітити, як він дряпається по залізних закрутках угору, як найстаріша та найповільніша дитина у світі.
— Чуєте, поліція? Щойно я бачив, як найстаріша та найповільніша дитина у світі намагалася пролізти на цвинтар «Привітний краєвид». Схоже, що вона аж вмирала, так хотіла туди потрапити. Ага, це смертельно важлива справа. Жартую? Що ви, я вбивче серйозний. Може б, ви розкопали, що тут і до чого.
Луїс пішов далі по Плезант-стрит і повернув праворуч на наступному перехресті. Ліс кованого заліза безжально простягався перед ним. Холоднющий вітер заморожував краплі поту на його лобі та скронях. У світлі ліхтарів його тінь то густішала, то блідла. Луїс постійно зиркав на огорожу, але тільки тепер спинився і справді подивився на неї.
Малий, ти що, збираєшся перелізти через це? Не сміши мене.
Луїс Крід був доволі високим чоловіком, більше шести футів зросту, але паркан був футів дев’ять заввишки, а кожна залізна паля завершувалася декоративним стрілоподібним наконечником. Декоративним до того самого моменту, поки ти з усіма своїми двома сотнями фунтів не нахромишся на нього яйцями. Тоді ти вже будеш поросям на рожні, верещатимеш, аж доки хтось не подзвонить копам і вони, стягнувши на землю, не відправлять тебе до лікарні.
Піт стікав по спині, приклеюючи сорочку до тіла. Скрізь було тихо, хіба що десь там глухо гуділи машини на Гамонд-стрит.
Має бути спосіб потрапити туди.
Має бути.
Годі, Луїсе, поглянь в очі фактам. Ти, може, й збожеволів, але не настільки. Може, ти і видряпаєшся нагору, але треба бути грьобаним гімнастом, аби перемахнути на той бік, не нахромившись на палі. А навіть якщо тобі все вдасться, то як повернешся назад з тілом Ґейджа на руках?
Луїс продовжив іти, переймаючись, що він лише кружляє навколо цвинтаря, але не робить нічого конструктивного.
Чудово, ось і відповідь. Я зараз просто повернуся додому в Ладлоу та приїду сюди завтра пізнього пообіддя. Я пройду на цвинтар близько четвертої, знайду місце, де можна було б сховатися до півночі. Іншими словами, я відкладу до завтра те, про що мені мало б вистачити розуму подумати сьогодні.
145
Американське ток-шоу, що виходило з 1962 до 1992 року. У 2002 році шоу було внесено у список п’ятдесяти найкращих шоу всіх часів. Саме ця програма стала моделлю для сучасних вечірніх ток-шоу.