Необхідні речі

Алан зупинився біля муніципалітету й вийшов з автомобіля. Його універсал стояв біля Норрісового почовганого «жука» у дальньому кінці паркінгу.

– Одразу додому? – запитав він Норріса.

Той відповів ледь помітною присоромленою усмішкою й опустив очі.

– Як тільки переодягнуся в цивільне.

– Норрісе, скільки разів казати тобі, щоб припинив використовувати чоловічий туалет як роздягалку?

– Та ну, Алане. Я ж не кожного разу це роблю.

Обоє знали, що саме щоразу Норріс це і робить.

Алан зітхнув.

– Не зважай. У тебе був довгий день. Вибачай.

Норріс стенув плечима.

– Було вбивство. Тут таке нечасто трапляється. А як трапляється, думаю, всі якось горнуться одне до одного.

– Скажи Сенді чи Шилі виписати тобі розписку за понаднормові, якщо хтось із них там ще є.

– Щоб Бастер мав ще одну причину домахуватися? – з гіркотою засміявся Норріс. – Я пас. Хай цей раз буде за мій рахунок.

– А що, він до тебе домахувався? – Алан на ці кілька днів зовсім забув про першого виборного.

– Ні… але він на мене реально так злісно дивиться, як бачить на вулиці. Якби поглядом можна було вбити, то я б лежав дохлий, як Нетті й Вілма.

– Сам випишу розписку завтра зранку.

– Якщо там буде твоє ім’я, без питань, – сказав Норріс і рушив до дверей «ЛИШЕ ДЛЯ МІСЬКИХ СЛУЖБОВЦІВ». – На добраніч, Алане.

– Доброго кльову.

Норріс одразу просяяв.

– Дякую. Ти б бачив вудку, яку я купив у новій крамниці, Алане. Просто шик.

Алан заусміхався.

– Не сумніваюся. Постійно хочу зайти до того мужика – таке враження, ніби в нього для всіх у місті щось є, а я чим гірший?

– І для тебе щось буде, – погодився Норріс. – У нього купа всілякого. Ти реально здивуєшся.

– На добраніч, Норрісе. І ще раз дякую.

– Та нема про що й балакати.

Але видно було, що Норріс утішений.

Алан сів у машину, здав назад зі стоянки й повернув на Мейн-стріт. Він роздивлявся будівлі обабіч, автоматично, навіть не усвідомлюючи цього аналізу… але все одно зберігаючи його результати. Одна з речей, які він помітив, це те, що в житловому приміщенні над «Необхідними речами» світилося. Збіса пізно, щоб не спати, особливо для жителів дрібного містечка. Алан замислився, чи в містера Ліленда Ґонта не безсоння, і нагадав собі, що потрібно буде до нього зайти. Але це зачекає, вирішив він, доки повністю ретельно не розбереться з тією справою Нетті й Вілми.

Він дістався рогу Мейн і Лорел, увімкнув лівий поворот, зупинився на перехресті, а тоді повернув натомість праворуч. До сраки той дім. Там холодно й порожньо, а його єдиний живий син відривається з друзяками в Кейп-Коді. Там забагато зачинених дверей, за якими чигає забагато спогадів. В іншому кінці міста живе жінка, якій зараз, мабуть, хтось дуже потрібен. Майже настільки ж потрібен, як вона потрібна цьому живому чоловікові.