Життєписи дванадцяти цезарів

13. Здобувши владу, не вагався навіть у сенаті вигукувати, що він сам дав батькові й братові владу — тепер лиш повертає її собі; а коли вдруге одружувався зі своєю жінкою після розлучення, то видав едикт, що знову приводить її на своє ложе[820]. Залюбки слухав, як народ вигукував у святковий день: “Слава Владиці й Владичиці!”[821] До того ж, коли на Капітолійських іграх Пальфурій Сура, якого Доміціан вигнав із сенату, виборов нагороду за красномовство і глядачі одноголосно просили поновити його, не удостоїв їх навіть словом, а тільки через глашатая наказав їм замовкнути. 2. З такою ж зневагою розпочав офіційного листа від імені своїх прокураторів: “Владика й бог наш наказує вчинити так”. Тож згодом увійшло у звичку іменувати його саме так — як на письмі, так і в розмові. Власні статуї на Капітолії дозволяв ставити лише золоті та срібні, та й то лиш певної ваги. По цілому місту набудував стільки величезних воріт і арок, на яких були колісниці й інші тріумфальні відзнаки, що на одній хтось написав грецькою: “Досить”[822]. 3. Сімнадцять разів був консулом — як ніхто перед ним; сім з них, що були посередині — одне за одним; однак усі ці консульства були тільки титулами, оскільки жодне з них не довів до травневих календ, а всі завершував до січневих ід. Після двох тріумфів прийняв прізвисько Германіка і перейменував місяці вересень та жовтень за своїми прізвиськами Германік та Доміціан — у першому народився, а в другому очолив імперію.