"Сатурна" майже не видно
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. Лещенко
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «"Сатурна" майже не видно». Краткое содержание книги:
Порушимо це мовчання. Тепер це можна зробити. Візьмемо одну з папок, струснемо з неї пилюку часу. Почнемо читати документи. І ось ми вже чуємо живі голоси й бачимо героїв повісті.
Марков обмірковував, як перебудувати керівництво групою. Кінець кінцем він вирішив: треба перебиратися в місто, туди, де діють його люди. Він запитав думку Москви.
«Мені дуже важко давати поради в цьому питанні,— радирував Старков. — Загаяння зв'язку вважати катастрофічним поки що не можна. Самі старанно зважте всі конкретні у ваших умовах обставини. Будницького і його людей треба брати з собою і для охорони вашого КП і для здійснення в місті бойових операцій, які б відвертали увагу противника. В питанні перебазування вам необхідно зустрітися з товаришем Олексієм. Без його допомоги здійснити цю справу, по-моєму, нічого й думати. Інформуйте мене про свої міркування і дії. Передайте Рудіну, що його робота стає прекрасною. Вимагайте від нього тим більшої обережності. Як Кравцов зриває гестапівські плани щодо молоді? Перекидання Добриніна в штаб власовців схвалюю: ми повинні знати, що робиться в цій небезпечній банді. Привіт. Старков».
Ще раз все обміркувавши, Марков вирішив перебиратися в місто. Він не знав тільки, як бути з Колею.
Думаючи про це, Марков підійшов до хлопчика, який складав своє немудре майно, взяв альбом малюнків, що лежав зверху, і навмання відкрив його: з білого аркуша на нього дивилася Галя. Втім, не прямо на нього, а трохи мимо. Коля мав суворе попередження — не малювати членів оперативної групи. Його натурниками могли бути тільки бійці Будницького. Коля порушив наказ, і в першу мить Маркова обурило саме це. Але потім він став здивовано розглядати портрет. Так, це була Галя. Малюнок був дуже хороший, і все ж такою свою радистку Марков не знав. На портреті в її очах був глибокий смуток, а не звична для Маркова невтомна рішучість бійця. Де це хлопчина побачив Галю такою?
Марков пішов до закутка радистки й розсунув завісу.
— Галю, ви бачили це? — Він здалека показав портрет.
— Ні,— тихо сказала вона, дивлячись на свій портрет. — Боже мій, як же це він? Ви ж заборонили.
Марков уважно поглянув на Галю і з того, як вона дивилася на свій портрет, зробив висновок, що вона справді не знала про існування малюнка, але стривожена вона не тільки тим, що Коля порушив наказ.
— Віддайте мені,— тихо попросила вона.
— Навіщо?
— Так… А втім, як хочете. Мені малюнок не подобається… — Вона наділа на голову навушники і схилилась над рацією.
Марков вирішив, що говорити з Колею краще без Галі, і з альбомом вийшов із землянки. Наказавши черговому розшукати Колю, він сів на лавці під ялинкою.
Хлопчина ніби відчував, що скоїлося лихо: підходив до Маркова зляканий, насторожений.
— Сідай, — сказав йому Марков. — Отже, ми перебираємося в місто.
— Я чув, — тихо сказав Коля, сідаючи на край лави.
— Від кого чув? — суворо спитав Марков.
— Від Будницького, — ледь заїкнувшись, відповів Коля.
— Ти, сподіваюсь, розумієш, що значить діяти в захопленому ворогом місті?
— Розумію.
— Тоді, значить, тобі там не місце.
Коля знав, що Марков не наважується брати його з собою в місто, серце його болісно стислось.
— Дядю…
— Я тобі не дядя.
— Товаришу начальник… підполковник… — Коля з жахом дивився на Маркова.
— Людям, які не виконують наказів, у місті робити нічого. А ти порушив мій наказ.
Тут тільки Коля побачив у руках Маркова свій альбом. Обличчя хлопця вмить почервоніло.
— Ти зрозумів, про що я говорю?
— Зрозумів.
— І що ж ти мені скажеш?
Замість відповіді Коля котячим стрибком кинувся на Маркова, вирвав у нього свій альбом, відбіг на кілька кроків, дістав з альбома портрет Галі й подер його на дрібні клапті. Потім неквапливо повернувся до лавки й виструнчився перед Марковим як належало. — Робіть зі мною що хочете, товаришу підполковник. Я винен, — промовив він, сміливо дивлячись в очі Маркову.
Марков, стримавши посмішку, підвівся і, пройшовши повз хлопчину, попрямував до землянки. «От і об'явився в чортеняти характер», — подумав він.
Увечері Коля відповідно до своїх обов'язків, як завжди, скип'ятив чайник, нарізав хліба, відкрив консерви, поставив на стіл три кухлі і біля кожного поклав по шматочку цукру. Але коли Марков і Галя сіли за стіл, він лишився в своєму кутку.