Крізь час. Темна Вежа II

— Ти твердо вирішив лишитися. Хай буде так. Коли вона в подобі Детти, ті… дикі звірі, що бродять навкруги… не такі страшні для неї, ніж якби вона була Одеттою. Що ж до тебе, то подалі від неї ти був би в безпеці — принаймні поки що, — але я бачу, що ти затявся. І хоч мені це не подобається, та я не хочу марнувати час на суперечки з дурнем.

— Тобто ти хочеш сказати, — ввічливо промовив Едді, — що ніхто ніколи навіть не пробував сперечатися з тобою на тему цієї Темної Вежі, до якої ти так настирно пробиваєшся?

Роланд втомлено посміхнувся.

— Насправді сила-силенна людей пробували. І саме тому, здається, я й розумію, що ти нікуди не підеш. Дурний дурного бачить з-за рогу. Хай там як, але я надто слабкий для того, щоб тебе вхопити, а ти вочевидь надто підозріливий і не підпустиш мене близько, а час спливає, і на суперечки його вже не лишилося. Єдине, що мені залишається, — піти й сподіватися на краще. Перш ніж піти, я повторю востаннє і прошу тебе, Едді, почуй мене: пильнуй.

А потім Роланд зробив щось таке, що змусило Едді засоромитися через усі свої сумніви (хоча його рішучості це не похитнуло): різким натренованим порухом зап'ястя стрілець відкрив барабан револьвера, висипав усі набої й замінив їх патронами з гнізд, що розташовувалися найближче до пряжок. А потім іншим вправним рухом зап'ястя закрив барабан…

— Ніколи вже чистити револьвер, — сказав він. — Та, як на мене, це не має значення. На ось, лови, тільки дивись, упіймай, не треба бруднити механізм ще більше, він і так брудний. У моєму світі взагалі лишилося мало справних механізмів.