Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
Левченко вистрілив знову.
Не добігши до лісової стіни кілька метрів, Жора зупинився. Рвучко обернувся, підняв пістолет. Тепер місяць несподівано підігравав і йому. Тож Андрій сіпнувся вбік, збиваючи приціл — та куля промчала в небезпечній близькості, збиваючи з голови кашкет.
Він знову вилаявся — більше не лишалося нічого.
Теплий, знущаючись, зробив ручкою. Повернувся, посунув далі. Знову біг, але вже не так швидко, підтюпцем, уже розуміючи свою перевагу над противником. Закусивши губу, Левченко підніс та спробував утримати, як міг, рівно праву руку. Підклав під нею ліву. Обидві руки міцно стисли пістолет.
І все одно приціл збивався.
Теплий зробив ще кілька кроків.
Палець Левченка плавно натиснув спуск.
Рвонуло.
Пістолетний постріл не дасть такого ефекту. Андрій від несподіванки аж повернув до себе дуло, аби переконатися, що справді тримає в руках, і що ТТ не перетворився у цьому дивному місці на невелику гаубицю.
На тому місці, куди щойно наступив ногою бандит Жора Теплий, в срібному місячному сяйві опадала збурена вибухом протипіхотної міни земля.
— Ну?
Ігор стояв біля розчахнутого сейфа, явно не знаючи, як діяти далі. Тому без жодної мети світив усередину, роздивляючись акуратно складені картонні корінці папок. Наблизившись, Левченко тільки тепер заховав пістолет у кишеню шинелі, помацав рану на плечі, для чогось підніс ближче до очей вимащені в кров пучки пальців. Він не поспішав із відповіддю, і Вовк повторив, уже наполегливіше:
— Ну?
— Що — «ну»? — Андрій не сказав — видихнув.
— Чув — там рвонуло.
— Жора. Хтось міни ставить, де попало. Хтось уночі під ноги не дивиться.
— З кінцями?
— Ти б як хотів? Між іншим, як наш товариш Гот?
— Готовий.
— Бог із ним, — Левченко посміхнувся: надто кумедно прозвучало, не дивлячись на ситуацію. — Мені в усьому цьому одна річ лишилася неясною…
— Тільки одна?
— Ага. Бо в усьому іншому я все одно сам не розберуся. Без півлітри.
— Мало.
— Аби ж це було… Не встиг розпитати у старого, як він, сучий син, насобачився так акуратно ставити міни. Та ще й навчив свою маленьку зграю обходити заміновані місця.
Вовк змовчав, тоді обережно озвався:
— Левченко, а, Левченко?
— Чого тобі?
— Тебе справді зараз найбільше хвилює тільки оце… саперна справа?
— Ну да. Решта наче в порядку.
— У якому порядку?
— Повному, Вовче. Ти хіба ще не зрозумів нічого? — Андрій знову ворухнув плечем, скривився. — Зараза, перев'язати нема чим і нема, як. Однією лівою не впораюся. В тебе он права теж… Хоча тобі на руку, — знову посміхнувся черговому раптом народженому каламбуру. — Алібі.
— Алібі?
— Так точно. Ти ж сказався хворим. Ось хвороба — упав п'яний, зламав руку.
— Чому — п'яний?
— Повірять швидше, Вовче. Менше питань буде. Ось де у нас у Сатанові тверезий мужик міг так ухайдокати собі руку? Правда, лікувати не буде, кому. Нічого, пришлють когось, поки Лариса може зайнятися.
— Небезпечно. Ми ж ніби не знайомі…
— Познайомитесь. Сомова, бач, нема. Винних у його жорстокому вбивстві аж двоє. Одного я вистежив і героїчно застрелив. Іншого збиратимуть по шматках. Думаю, особливо небезпечного злочинця Георгія Теплова, котрого дозволено вбити на місці без суду при першій же нагоді, впізнають. Ніхто за ним не заплаче. Бач, за один день скільки злочинів розкрито та злочинців ліквідовано.
— Дуже довгий день.
— О, мені теж так здалося. Годиться, гарно в нас усе складається?
— Ніби, — Ігор знизав плечима, потім знову кивнув на сейф. — Лишається зрозуміти, що робити з цим хазяйством.
— Я тобі й це поясню, — порившись у кишенях, Андрій знайшов запальничку. — Скажу тобі, Вовче, чого з цим хазяйством уже ніхто ніколи не зробить. Ні радянська влада, ні німці. Нових людей за розписаними там схемами, інструкціями та підказками більше не робитимуть. Ніколи й ніде, хочеться вірити. Вивалюй все сюди.
— Куди?
— А ось вали просто під ноги! Побачимо, як воно горить.
Орудуючи тільки лівою, Вовк вигріб картонні папки й клітчасті зошити, спустошивши всі три полиці сейфу. Завмер, явно чекаючи подальших указівок.
— Сходи, глянь там, за периметром. Місяць ніби повний. Навіть якщо помиляюсь, все одно добре видно. Знайди, де там валяється Жора. У нього при собі було кілька папок. Збери їх. Або — що лишилося. Неси сюди. Тут нічого знайти не повинні.
— А як питатимуть, що було?
— Я звідки знаю? Теплий переховувався. Був у нього якійсь там зв'язок із Нещеретом Антоном Савичем. Він же його застрелив, бо зустрілися в умовному місці, чогось не поділили. Моя версія, Вовче. Кому треба — хай іншу склепає. Я змучився сьогодні. Ти правий, день надто довгий. Шуруй.