Полонені Барсової ущелини
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Полонені Барсової ущелини». Краткое содержание книги:
Одним з найкращих творів письменника є цікава пригодницька повість «Полонені Барсової ущелини».
… Група підлітків вирушає в гори і потрапляє в загадкову Барсову ущелину. Мандрівники зазнають багатьох небезпечних пригод, які, зрештою, приводять їх до важливого відкриття.
Книга від початку й до кінця читається з непослабним інтересом. Українською мовою видається вперше.
— Ось яке відкриття ми зробили. Напишемо про це в газету, — пожвавився Ашот, — і наше повідомлення грунтуватиметься на вивченні цих рогів. Шушик, бери олівець…
Вогонь м’яко потріскував, глиняний горщик повільно здригався, і пара розносила м’які, приємні пахощі.
— Може, час покуштувати? — покірливо запитав Гагік.
— Пізно, вже спати час. Ми й так багато шашлику з’їли, а перед сном наїдатися шкодить, — сказав Ашот.
— Пізно?.. В Лондоні о другій годині ночі біфштекс їдять, слово честі! Я в одному журналі вичитав!..
Але Ашот був непохитний.
— Ану, Асо, заспівай нам краще хорошу курдську пісеньку, — звернувся він до пастуха.
І Асо, як завжди відвернувши обличчя в темний куток печери, почав дзвінким голосом:
— Беріване, Беріване!..
Кого кличе ця пісня моя?
Куди стелеться стежка твоя?
Хто стоїть — на чинару схиливсь?
Хто тобі, джан, на стежці тій стрівсь?
Довго і ніжно співав пастушок. Коли він закінчив, Гагік уже випалив на вогні свої чашки і, перед тим як лягти спати, знову почав умовляти Ашота:
— Наші діди завжди їли хаш рано, на світанку…
— А що нам до дідів? Ось як зійде сонце, тоді й будемо їсти, — протестував Ашот.
— Ні, недооцінюєш ти, юначе, досвіду наших предків, — сказав Гагік і, зрозумівши, що нічого не вийде, знову взявся за кошика, якого почав плести вчора.
Не домовляючись, усі заходилися плести кошики. Вони ніби змагалися: кожному хотілося закінчити якнайраніше і зробити якнайкраще.
Першим пролунав переможний вигук Ашота:
— Ну, мій готовий!.. — І він поставив у кутку печери великого, важкого кошика.
Але ніхто не міг плести таких гарних кошиків, як Шушик. Її тоненькі, гнучкі пальці вміли і шити, й добре малювати, і найкраще в класі писати…
З лози різної товщини й різного кольору Шушик сплела такого чудового кошика, оздобленого барвистою смужкою, що найвимогливіші майстри похвалили б її. А про пастуха Дсо і казани нічого. Він стояв, розкривши рота, й зачудовано дивився на роботу дівчини.
— Ми його на виставку пошлемо, — вирішив Ашот.
— Краще подарувати комусь, хто гідний цього, — підморгуючи Шушик і непомітно показуючи на себе пальцем, сказав Гагік.
— Так і я думаю. Я подарую його одному дуже достойному й дуже хорошому товаришеві, — спокійно, урочисто промовила Шушик.
Всі нетерпеливо чекали — хто ж цей товариш?
Звичайно, і Ашот, і Гагік в однаковій мірі могли розраховувати на подарунок. Хіба вони не гідні його?..
Але дівчина не квапилась. Вона підвелася, поправила волосся, що закривало чоло, і, простягнувши кошика Асо, лагідно сказала:
— В нього ти будеш збирати ягоди. Згадуватимеш наші важкі дні, нашу дружбу…
— Браво!.. Я й не думав! — заплескав у долоні Гагік.
А пастух, засоромившись від цього несподіваного знаку поваги й дружби, розгублено бубонів щось по-курдському:
— Заф, заф разіма[29]… Ти моя сестричка, світло моїх очей… — І прикладав до серця свою праву руку, схиляючи голову.
Коротко висловив свої почуття Асо, але саме в такі короткі слова курди вкладають свою вірність, вдячність і задоволення — все те хороше, що відчувають вони до дівчини, яку називають сестрою. За сестру курд може й життя віддати…
— І ти мій брат… — відповіла Шушик соромлячись і з теплою посмішкою подала свою маленьку руку Асо.
— Ура, ура!.. — знову заверещав Гагік.
Та Асо миттю заспокоїв його Взявши в руки свою палицю, він посварився на Гагіка і сказав:
— Щоб ти тепер не смів дратувати Шушик!..
Гагік знав, що це жарт, проте став серйозним і відійшов убік.
Настрій у всіх був хороший, голод не мучив, усі були задоволені. Тільки Ашот був чимось заклопотаний. Він давно вже вирішив підготувати товаришів до одної важливої справи і лише чекав нагоди. Сьогодні така нагода випала.
Коли всі стомилися і відклали свої кошики, Гагік нагадав:
— Ну, Ашот, сьогодні твоя черга розповідати.
І справді, що їм лишалося, як не розповідати казки? Нескінченні історії, переважно з веселим кінцем, пом’якшували тягар випробувань, що випали на долю юних мандрівників, скорочували ночі, а з ними — й час неволі в цій ущелині.
— Гаразд, — швидко погодився Ашот. — Я розповім вам одну історію, яка вчить винахідливості. Цю історію я вичитав у нашого історика середніх віків Себеоса й сучасного письменника Стефана Зор’яна. Слухайте.
29
Велике, велике спасибі (курд.).