Ліки від страху

— Вчителю, я чекав тебе, щоб попрощатися, — тихо промовляє Азрієль.

З образою і прикрістю питаю його:

— Азрієлю, ти покидаєш мене — хіба я не був тобі другом і вчителем?

Він хитає рудою головою:

— Піду від тебе і завше пом'яну словами пророка: ти був прихистком для бідного, притулком убогого в тяжкий для нього час, стіною від бурі, тінню від спеки, заспокоєнням від скорботи, втіхою і радістю…

— Чому ж ти йдеш?

— Тому, що в серце твоє ввійшло озлоблення. А я хочу понести й роздати людям світло твоєї думки.

— Але ти такий молодий і недосвідчений — один, без підтримки й поради, ти наробиш стільки помилок!

Азрієль усміхається:

— Вчителю, ти багато разів повторював слова Менандра: «Тому, хто нічого не знає, й помилитись ні в чому». Але твої уроки я постарався запам'ятати.

— Азрієлю, подумай, ми стільки намучились і вперше осіли надовго. Чи варто йти в нові мандрівки?

— Варто! Я боюся сидіти на одному місці, щоб не сталося зі мною нещастя…

— А що загрожує тобі?

— Звичка — найстрашніший ворог людини, яка шукає сенс життя…