Твори у 12 томах. Том 09
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #9
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Іван Волинець
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 09». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До дев’ятого тому ввійшли: повісті «Звір Предковічний»(1911, окреме видання — Нью-Йорк, 1913) та роман «Місячна долина (Нью-Йорк, 1913).
— Так, справді,— згодився неуважно Біллі, вдивляючись у шпальту театральних оголошень, а тоді підніс очі від газети — У Бела денна вистава. Ми можемо купити квитки за чверть долара… Але ж чорти б його батькові, ото не поталанило!
І такий запеклий та гнівний був його вигук, що Сексон пройнялася тривогою.
— Чом же я раніше не збагнув! — нарікав Біллі.— Треба було піти до «Форума» попоїсти. Це шиковне кубло, де такі молодці, як Рой Бланшар, розтринькують нашу кривавицю.
Біллі з Сексон придбали квитки до театру Бела, але було ще рано, і вони зайшли тим часом до кіно на Бродвеї. Спершу показали фільм з ковбойського життя, а тоді французьку комедію і, нарешті, драму з сільського побуту, дія якої відбувалася десь у центральних штатах. Починалося сценою на фермерському подвір’ї. Промінь сонця золотив ріг клуні й огорожу, а на землі лежала клаптювата тінь від широковітих дерев. По подвір’ї снували перевальцем кури, індики й качки. Здоров зна льоха зі своїми сьома поросятами нецеремонно й самовпевнено прокладала собі шлях між курей, а кури помщалися за це на поросятах, дзьобаючи їх, коли ті відставали від матері. З-за огорожі дрімливо дивився кінь і час від часу розмірено й лінькувато помахував хвостом, що зблискував на сонці.
— Відчуваєш, як жарко, скільки тут мух! — прошепотіла Сексон.
— Звичайно. А хвіст у нього! Зовсім як живий! Еге, мене не обдуриш, коник упертий, певно, знає, як закидати хвоста впоперек віжок. Я б не здивувався, якщо названо його Залізним Хвостом.
По подвір’ї пробіг пес. Льоха злякалася й кумедними стрибками кинулась навтіки разом зі своїм потомством, а за ними погнався пес. На сцену вийшла дівчина: крислатий капелюшок висів у неї на спині, а в полі фартуха було зерно, яке вона стала розсипати птиці. Згори позліталися голуби і собі теж почали дзьобати зерно. Повернувся пес, але заклопотане птаство не звертало на нього уваги, і він походжав собі поміж нього, вихляючи хвостом та всміхаючись до дівчини. А з-за огорожі кивав головою кінь і досі метляв хвостом.
Потім надійшов юнак, і досвідчена кінематографічна аудиторія відразу вгадала, що це герой. Але Сексон не вважала на любовну інтригу, на ревне благання хлопця і на соромливий опір дівчини; перед очима в неї все стояли кури, клаптюватий затінок під деревами, заллята сонцем стіна клуні, дрімливий кінь, що безнастанно помахував хвостом.
Сексон щільніше притулилася до Біллі, а її рука, протисшись йому під ліктем, шукала його пальців.
— О Біллі,— зітхнула вона. — Я б умерла зі щастя, якби там пожила!
А коли фільм закінчився, вона запропонувала зостатися й подивитись його вдруге, бо до театру було ще рано.
Почався новий сеанс, і відколи на екрані знову з’явилося фермерське подвір’я, Сексон проймалася щораз більшим збентеженням. Тепер вона розглянула все детальніше. Вона побачила поля, хвилясті пагорби і небо з білими плямами хмар. Вона вже впізнавала декотрих курей, особливо войовничу стару квочку, що не боялася льохи і запекло наскакувала на поросят та мстиво хапалася до зерна, Сексон дивилася на пагорби за полями, на широкий обрій і вдихала повними грудьми цей простір, дозвілля та супокій. Сльози затуманили їй очі, і вона, радісна й щаслива, тихо заплакала.
— Я знаю, що зробив би з цим конем, якби він устругнув мені хвостом яку штуку, — прошепотів Біллі.
— А я знаю, куди ми подамося з Окленда, — заявила Сексон.
— Куди?
— Туди.
Біллі глянув на неї і перевів очі услід за її поглядом: на екран.
— О, — зітхнув він, подумав і додав за хвильку: — А чому б пак ні?
— Біллі, то ти згоден?
Губи Сексон аж тремтіли, і шепіт її було насилу чути.
— А певно, відказав Біллі,— сьогодні він був по-королівському щедрий. — Я не я, коли не буде так, як ти хочеш… Мене самого завше вабило село. Еге! Я бачив, як отаких коней продавали за півціни… а я вмію їхній норов приборкувати.
Ще тільки вечоріло, коли Біллі й Сексон, повертаючись із театру, вийшли з трамвая на розі Сьомої та Пайн-стріту. Вони разом купили дечого в крамниці й розійшлися: Сексон рушила додому готувати вечерю, а Біллі — до товаришів-биндюжників, що страйкували цілий місяць, поки він сидів у в’язниці.
— Бережи себе, Біллі! — гукнула йому Сексон навздогін.
— Звісно, — відказав він, усміхнувшись до неї через плече.
Серце Сексон тьохнуло від цієї усмішки. Це була його давня люба усмішка, яку вона хотіла завжди бачити у нього на обличчі і заради якої, озброєна своєю власного життєвою мудрістю та мудрістю Мерсідіз, вона ладна була кинутися в найзапеклішу в світі боротьбу. Думка про це яскраво спалахнула в її мозку, і, гордовито всміхнувшись, Сексон пригадала всі свої гарненькі деталі туалету, розкладені й розвішані вдома у шафі та комоді.