Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Звичайно, кримський хан заперечувати султанові Сулейману II не міг. Так упродовж 1552–1556 років Казанське та Астраханське ханства були підпорядковані Москві.
А 1558 року Московія завдала удару по Лівонському ордену.
Розпочалася довга так звана Лівонська війна.
Хоча ми говоримо про руських (українських) князів Галицьких-Острозьких, та одночасно мусимо аналізувати ввесь тодішній контекст історії. Тим більше, що князеві Костянтину-Василю довелося брати в цій війні участь на завершальному етапі.
«Ливонскую войну историки условно разделяют на четыре этапа. Первый (1558–1561 гг.) — это война Ивана IV (Московії. — В.Б.) с Ливонским орденом. На втором этапе (1562–1569 гг.) он воевал в основном с Великим княжеством Литовским. Третий период (1570–1576 гг.) знаменуют боевые действия Москвы в Ливонии против шведов. Четвертый период (1577–1583 гг.) — это война Москвы против Речи Посполитой и продолжение войны со шведами» [173, с. 225].
22 січня 1558 року сорокатисячне московське військо із району Пскова завдало удару по Лівонії. Східною армадою командував касимовський цар Шах-Алі. Майже все військо складалося із казанських та касимовських татар, мордви, марійців, черкесів та вихрещених московських татар (московитів) — дехто з істориків досі називає їх — «русскими казаками». Іноді — «рязанскими казаками». Хоча всі вони були вихрещеними татарами. Рідко — вихрещеною мордвою. Іншого населення у ті роки в Московії не було.
«За один месяц московиты проделали маршрут Маршенбург — Нейгаузен — Дерпт — Везенберг — Нарва общей протяженностью 200 верст.
Немцы пытались кое-где обороняться, но вследствие своей малочисленности везде были разбиты. При этом ни один укрепленный город взят не был, но сельская местность, мелкие городки и замки подверглись полному разграблению… Движение армии великого князя московского сопровождалось просто фантастическими зверствами, включая младенцев, вырванных из чрева матерей, женщин, изнасилованных до смерти, сожженных живьём в монастырях и храмах, посаженных на кол или четвертованных (список можно продолжить, читая древние хроники)…» (Бушков А.А., Бурковский А.М. Россия, которой не было. — М., 2000, с. 9») [173, с. 226–227].
Не будемо цитувати подібні московські бузувірства за іншими авторами. Отак московити збиралися воювати й далі. «… В конце февраля 1559 года усталые, но чрезвычайно довольные собой и своими успехами московиты вернулись на зимние квартиры «с богатейшей добычей» [173, с. 227].
Та не так сталось, як гадалось… Ні турецький султан, ні кримський хан не були зацікавлені у припиненні війни з Лівонією. Тому московитів примусили до серйозної війни — зі штурмом фортець та захопленням територій. Що московити й змушені були робити. Почалася довга затяжна війна, яка вимагала значних затрат. Та одна за одною поразки Лівонського ордену призвели до того, що «31 августа 1559 года магистр Готхард Кетлер и великий князь литовский (он же король польский) Сигизмунд II Август заключили в Вильно соглашение о вступлении Ливонии под протекторат ВКЛ. Сигизмунд обязался защищать Ливонию, добиваясь освобождения всех её владений» [173, с. 237–238].
Що дозволяло і кримському хану, і московському князю вільно завдавати ударів по руській (українській) землі. Не забуваймо, стримувати Османів уже було нікому — велика Роксолана померла 1558 року, а 1562-го перестав існувати Лівонський орден: за рішенням Папського престолу його територію поділили між Великим князівством Литовським, Швецією і Данією та створили Курляндське герцогство.
Розпочався так званий другий етап війни (1562–1569 років) між Великим Литовсько-Руським та Великим Московським князівствами, який проходив із перемінним успіхом і привів до об’єднання Великого Литовсько-Руського князівства та Польського королівства в одну державу — Річ Посполиту.
Не будемо у цьому розділі розповідати, як відбулося те об’єднання.
«28 июня (15 июля по новому стилю) 1569 года акт о создании унии был подписан; 1 (17) июля его по отдельности утвердили депутаты польского и литовского сеймов. Согласно ему, Польское королевство («Корона Польская») и Великое княжество Литовское, Русское и Жмудское («Литва») объединялись в конфедеративное государство Речь Посполитая…» [173, с. 269].
Зазначимо, ще турецький султан Сулейман II планував завдати воєнного удару по Персії із півночі через Астрахань та Дербент, тому й велів кримському ханові передати Астрахань до складу Московського князівства, аби втягнути й Московію до цієї війни. До таких баталій готувався і кримський хан Девлет-Гірей І на вимогу султана. Та Сулейман II (чоловік Роксолани) помер 1566 року, а їх син Селім II, який сидів на престолі у 1566–1574 роках, повернувся до ідеї батька тільки 1569-го.