Альтернативна Еволюція
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Тріада
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Альтернативна Еволюція». Краткое содержание книги:
У чому критерій її Буття?
Яка стежка суджена нашій планеті у III тисячолітті?
Олесь Бердник намагається відповісти на ці запитання у творах, які увійшли до цієї збірки. Автор стверджує: «Альтернативна Еволюція» — ось шлях у майбутнє. Людина покликана засівати поле Буття квітами Любові й Радості. Але зараз над світом гримить поєдинок Світла й Мороку, краси і потворності, — і доля світу залежить від кожного з нас.
До збірки увійшли:
Заповіт людям Землі
Альтернативна Еволюція
Словник Ра (Воскресіння Слова)
Падіння Люцифера
Пора звести блакитиний храм!
«Астероїд свободи». Школа астросталкерів
Це вогняне слово — Свобода
Тайна Христа
Пісня надземна
— Я знайшла його біля хати своєї в ту ніч, коли впала зоря. Це дитя з Дивокола. Я пожаліла його, а потім полюбила. Взявши на руки, відчула, що з'явилося молоко. То був знак від Матері Лади, що маю стати матір'ю Божого Сина…
В юрбі глумливо засміялися.
— Вона має нас за дурнів!
— Дьогтем її вимазати. Відтяти косу! Геть її з городища!
— Ганьба!
Парубки рвалися крізь лаву старших людей, намірюючись здійснити свої погрози. Та зненацька поміж віковими дубами з'явилися вершники, копита коней застугоніли по звивинах коріння. Ще мить, і кийлівці з подивом побачили, що до їхнього городища завітали лицарі-козаки. Сині свитки, багряні плащі за спиною, всипана самоцвітами зброя — шаблі, сагайдаки, довгі ножі за поясами, високі сиві шапки з червоним верхом, — все було у прибульців у такому співзвуччі, зладованості, що присутні заворожено дивилися на гостей, як на істот з іншого, нетутешнього світу.
Лицарі скочили з коней, підійшли до гурту. Той, що йшов перший, — сивіючий козак з прозорими синіми очима, вклонившись Вірнодиву, сказав:
— Вітаємо з Днем Матері Лади, хай буде славна у віках!
— І ми вас вітаємо, — стримано одповів віщун. — Кого маємо вшанувати?
— Посольство від товариства з Хортиці, — з гідністю відповів лицар. — Звелено братчиками-характерниками передати частку скарбу, що належав козаку Сонцеграю (хай буде щаслив у благословенному вирію) його улюбленій доні Марусі. Лицарі не забувають рідних душ ні в цьому, ні в тому світі… Чи не її ми бачимо з дитям на руках?
— Це я, — сміливо промовила Маруся, виступаючи наперед. Сивий лицар шанобливо вклонився їй. Проте віщун Вірнодив зупинив його порив жестом руки.
— Заждіте, славні лицарі, — сумно озвався він. — Маруся зганьбила наш звичай. Вона — покритка. Громада засуджує її на вигнання.
— Це правда, доню? — спохмурнів лицар.
— Обман, — з сльозами на очах відповіла Маруся.
— Кажи, що сталося.
Маруся оповіла все, як відбулося насправді. Сивий лицар докірливо оглянув юрбу.
— І ви не могли перевірити, чи правду дівчина каже? — суворо запитав він.
— Як? — глумливо вигукнув якийсь парубок.
— Не до тебе річ! Хіба відсутні тут повитухи, котрі могли б сказати — дівчина вона чи ні?
Люди розгублено загули. Наперед вийшло дві баби-повитухи. Вони без зайвих слів схопили Марусю під руки і повели в землянку. Юрба чекала, ніби закрижаніла. За кілька хвилин повитухи з'явилися на порозі — просвітлені, щасливі, а за ними Маруся з дитям, вся в сльозах.
— Наша Маруся — діва! — радісно проспівала одна з повитух. — Люди! Дитя справді від Бога-Рода! Величальну Матері Ладі! Просіть прощення у славної Марусі!
Юрбу ніби підмінили. Люди гримнули величальну. Парубки підскочили до Марусі, підняли її високо в повітря разом з дитям. Вона усміхалася — щасливо й розгублено.
Сивий лицар підняв руку і владно сказав, коли крики затихли:
— Добре, що так сталося! Добре, що Мати Лада змусила вас отямитися! А якби не приїхали ми? Отож пам'ятайте, русичі, що Бог-Род подарував нам розум не для того, щоб діяти дурощі на кожному кроці. Не можемо залишити Зоряного Сина напризволяще. Ми заберемо Марусю і Дитя на Хортицю. Там вони будуть в безпеці, там характерники вирішать подальшу долю Божого Посланця!
Юрба розгублено замовкла. Але заперечити не посмів ніхто.
Основний гурт лицарів їхав правобережними шляхами та путівцями понад берегами Славути, інколи зупиняючись і очікуючи в тому чи іншому городищі, доки байдак з отаманом Горою, вартою та Марусею з дитям щасливо допливав до місця зустрічі.
Тоді козаки запалювали вогнище на березі, виставляли дозорних і варили в мідному казані густу запахущу кашу. Маруся, загорнувшись у теплу свитину, разом з сином сідала в козацьке коло і зачаровано слухала захоплюючі оповіді про походи, про бої з лихими напасниками, про подвиги лицарські, про далекі краї та народи.
Хлопчик, ніби дорослий, не змигнувши оком, дивився на танець полум'яних язиків, на іскри, що веселими потоками рвалися в нічне дивоколо. Самоцвіти внизу, самоцвіти вгорі, — які образи відкладалися в дитячій свідомості?