Історія польсько-українських конфліктів т.2

Радянські війська, які у 1939 р. вступили на східні території Польщі, були привітно зустрінуті українським населенням Волині і Східної Малопольщі, яке у багатьох випадках з власної ініціативи взялося за ліквідацію польськості. Українці підтримували здійснювані більшовиками масові вивезення поляків у глибину Росії. Лише коли ці методи почали застосовувати і до українських націоналістів, до частини української інтелігенції і навіть до багатих селян, коли з Росії поприсилали тисячі українців і великоросів як комісарів і т. п., не довіряючи місцевим елементам, запал до «освободітєлєй» дещо пригас, хоча не треба це пов'язувати зі збільшенням симпатії до Польської Держави.

Початок німецько-російської війни і захоплення німцями Східної Малопольщі, Волині й України викликали ентузіазм до останніх з боку українців і сподівання на утворення «Великої України», хоча б і у великій залежності від німців.

Дружби і союзництва українців з гітлерівцями не послабило навіть недотримання даних обіцянок щодо утворення Української держави. В той же час ненависть до польського народу сягнула небачених меж, цілеспрямовано стимульована окупантами. Вислужування перед німецькими загарбниками у якості довірених осіб не тільки на території, де проживають українці, але і по всій Польщі зі столицею включно, співпраця з ґестапо, постійне наголошення на своєму ворожому ставленні до всього, що польське, співпраця в усуванні поляків з Малопольщі й Холмщини при одночасному грабуванні їхньої землі, інвентаря і рухомого майна, створення підрозділів української поліції, яку застосовували для вбивств поляків і євреїв, що перевершували німців у жорстокості, нарешті, масові вбивства польського населення на Волині, а частково і на інших територіях, здійснювані українськими бойовиками вже за власною ініціативою, — ось квінтесенція ставлення українців до польського народу і держави.

Спроби порозуміння, здійснювані нашими урядовими чинниками у краю, не дали (наразі) жодних результатів. Не вплинули також на українців ні заявлені Росією претензії на території, на яких вони проживають, ні невблаганна поразка Німеччини, що наближалась.

З цього всього випливає один виразний висновок. При вирішенні української справи у лоні нашої держави мусимо відкинути всі сентименти, які недоречні і навіть шкідливі, і мати на увазі тільки і виключно наш державний інтерес.

З вищенаведених висновків чітко бачимо, що чотири з половиною мільйона українців, які проживають на наших землях у Східній Малопольщі, на Волині, у Холмщині і південній частині Полісся, становлять для нас велике навантаження.