Час смертохристів. Міражі 2077
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час смертохристів. Міражі 2077». Краткое содержание книги:
липня відбулося всенародне електронне голосування за нового гетьмана, яке, як усі й сподівалися, показало величезну народну підтримку кандидатури молодого красеня, рекламні кліпи якого вдень і вночі крутили телеканали Крейди і Фрідмана. На центральних вулицях Києва — Хрещатику, гетьмана Хмельницького, гетьмана Костюка, проспекті Євразії, Костельній, Церковній, Синагогальній, вулицях імені новопреставленого гетьмана Махуна, Степана Бандери і Героїв сталінських п'ятирічок — там, де курсували маршрутки — кінні диліжанси, що замінили тролейбуси і автобуси — всюди були встановлені гігантські плазменні екрани з об'ємними портретами Клинкевича і його новими гаслами «три Г» — гордість, гідність, гуманізм.
Тому не дивно, що до 12.00 години полудня за нового гетьмана було віддано 99,99% голосів; траплялися й казуси, коли на регіональних серверах кількість голосів «за» становила 110-120%. Мудрі голови виборчкомів у таких випадках ділилися надлишком голосів з колегами, де з якихось технічних причин відбувалися збої в підрахунку голосів, і Клинкевич отримав лише по 92-94% голосів «за». Особливу увагу молодий гетьман небезпідставно надавав голосуванню в посольствах України, оскільки їхні результати свідчили про надійність дипкорпусу: у тих країнах, де за гетьмана проголосувало менше 95% виборців, посли негайно звільнялися зі своїх посад. Так, у державі Науру, де голосували посол, його дружина (вона ж бухгалтер посольства) та їхній син (консул України), син випадково натиснув у своєму геджеті не ту кнопку, що дало результат 66,6 % «за». Через півгодини після голосування посол і консул були звільнені зі своїх посад. На щастя, син посла був одружений з донькою вождя місцевого племені, а від Науру залишився лише маленький клаптик території, ще не поглинутий океаном. Ні літаки, ні кораблі не відвідували острів, тому посол України з великим задоволенням залишився доживати свої дні в державі Науру до її повного зникнення під водою.
Оскільки не могло бути ніяких сумнівів в перемозі Клинкевича, інавгурацію вирішили не відкладати і проводити того ж самого дня, що і вибори — у середу 28 липня 2077 року о 18.00 за київським часом.
Для цього відповідним чином був підготовлений величезний концертно-спортивний зал «Космічний», зведений на тому місці, де колись поряд з київським стадіоном ім. М.С. Хрущова стояв старенький, схожий на колгоспний кормоцех, палац Спорту.
Гайдук вирішив стати свідком історичної події — зміни влади в Україні, хоч Палій і Невінчаний відмовляли його від цієї небезпечної затії. Отримавши запрошення на ім'я стахановця заводу «Більшовик» (ніхто, правда, не знав, що означає слово «стахановець» і всі називали це звання «стаКановцем») Василя Семеновича Петренка, Гайдук вибрав найкращу маску з «полілату» — подобизну статечного технічного інтелігента, сивіючого темного шатена з добре виліпленим крупним носом і світлими очима, куди опальний генерал вклав спеціальні лінзи, щоб пройти око-контроль; на пучки пальців обох рук він наклеїв тонесенькі плівки з папілярними лініями, що належали справжньому B.C. Петренку, якій перебував у відпустці в Фінляндії, рятуючись від київської спеки.
Гайдук попросив Невінчаного підібрати йому сірий мішкуватий костюм, який робив би його схожим на одного з агентів ДерВару, яких, він був переконаний, сотнями делегують на інавгурацію як найнадійніших громадян країни.
На інавгурацію було запрошено десять тисяч осіб, які довжелезними чергами вишикувались перед п'ятьма КПП, де уважні агенти ДерВару пильно стежили, щоб на свято не потрапив ніхто зі зловмисників: відбитки пальців, очний контроль, сканування тіла, перевірка запрошень з мікрочіпами для підслуховування, тести на наявність вибухівки в одязі та взутті — все було чітко організовано і дуже сподобалось Гайдуку.
Для закордонних гостей і дипломатів працював окремий КПП, куди майже одночасно прибули Надзвичайний і Повноважний посол Конфедерації Держав Північної Америки Джон О'Салліван — слоноподібний рудий зизуватий чолов'яга вагою під 300 фунтів, що прокачав через свій дипломатичний організм не одну цистерну віскі і пива, і Спеціальний Посланник вождя Чорної Орди Кара-хана, везір Вадим Хлищенко-Хлищов — худющий, засмаглий на степових вітрах каторжник з вічним тавром на чолі. Обидва були вдягнені в чорні смокінги з білими «метеликами». Представники протиборствуючих сторін люб'язно розкланялись і були проведені у приміщення для VIP-гостей, де їх зустрічав сяючий від щастя міністр закордонних справ Руслан Фощенко в темно-бордовому смокінгу й жовтому «метелику» — згідно з останніми трендами євразійської моди.