Гаррі Поттер і Смертельні реліквії (з ілюстраціями)

Гаррі озирнувся на Рона й Герміону. Вони теж, здається, не зрозуміли, що мав на увазі Ксенофілій.

- Смертельних реліквій?

- Саме так, - підтвердив Ксенофілій. - Ви що, про них не чули? Це мене не дивує. Дуже й дуже мало чаклунів у них вірить. Візьміть отого молодого придурка на весіллі твого брата, - кивнув він у бік Рона, - котрий почав мене звинувачувати, ніби я ношу символ відомого темного чаклуна! Яке невігластво! У цих реліквіях немає нічого темного... принаймні не в тому примітивному сенсі. Цей символ використовують, щоб виявити себе одновірцям у надії, що вони допоможуть правовірному в Пошуку.

Він кинув у відвар гурдикореня кілька грудочок цукру, розмішав і випив.

- Вибачте, - сказав Гаррі. - Я щось не все зрозумів.

Він теж чемно відсьорбнув з чашки і трохи не вдавився - рідина була така гидотна, наче хтось розчинив у ній проносний горошок-на-всяк-смак із шмарклями.

- Бачиш, правовірні шукають Смертельних реліквій, - відповів Ксенофілій і цмакнув губами, явно насолоджуючись відваром.

- А що воно таке - Смертельні реліквії? - запитала Герміона.

Ксенофілій відсунув порожню чашку.

- Припускаю, всі ви знаєте «Казку про трьох братів»?

Гаррі заперечив, а от Рон з Герміоною відповіли ствердно.

Ксенофілій статечно кивнув головою.

- Ну-ну, містере Поттер, але ж усе починається з «Казки про трьох братів»... є десь тут у мене один примірник...

Він невпевнено роззирнувся по кімнаті, оглядаючи численні стоси пергаменту й книжок, але Герміона сказала:

- Я маю, містере Лавґуд, ось вона.

І вийняла з вишитої бісером сумочки «Казки барда Бідла».

- Оригінал? - гостро запитав у неї Ксенофілій, а коли вона кивнула головою, сказав: - Ну, то прочитай її вголос. Так ми найкраще все зрозуміємо.

- Е-е... гаразд, - нервуючись, погодилася Герміона. Розгорнула книжку, і Гаррі побачив, що символ, який вони досліджували, був саме на цій сторінці вгорі. Герміона легенько прокашлялася й почала читати.

- «Було собі троє братів, і брели вони якось у сутінках по безлюдній звивистій дорозі...» -

- Мама нам завжди казала, що це було опівночі, - докинув Рон, потягуючись, і заклав руки за голову, щоб зручніше було слухати. Герміона роздратовано на нього зиркнула.

- Вибач, але мені здається, що опівночі звучить страшніше! - пояснив Рон.

- Наче нам і так не вистачає в житті страхіть, - не стримався Гаррі. Ксенофілій, здається, не звертав на це великої уваги, а просто дивився на небо у вікні. - Далі, Герміоно.

- «За якийсь час брати підійшли до річки. Вона була надто глибока, щоб перейти вбрід, і надто бурхлива, щоб перепливти. Однак брати навчені були мистецтву чарів, тому вони просто махнули чарівними паличками, і над підступною водою виник міст. Коли вони вже були на середині цього мосту, дорогу їм заступила постать у каптурі.

І ось з ними заговорила Смерть...»

- Вибач, - урвав її Гаррі, - але з ними заговорила Смерть?

- Це ж казка, Гаррі!

- О-о, так, вибач. Далі.

- «І ось з ними заговорила Смерть. Вона була сердита, що її обдурили, і що три нові жертви вислизають у неї з-під носа, бо раніше всі подорожні топилися у цій річці. Але Смерть була підступна. Вона вдавано привітала трьох братів з такими успішними чарами і сказала, що кожен з них заслуговує від неї на винагороду за те, що так хитромудро її уникнув.

І от старший брат, що був дуже войовничий, забажав отримати наймогутнішу в світі чарівну паличку: паличку, з якою він завжди перемагав би суперників, паличку, гідну чаклуна, котрий здолав саму Смерть! Смерть тоді підійшла до найстарішої на березі річки бузини, зробила з її гілки чарівну паличку і віддала її старшому братові.

Середульший брат, що був дуже пихатий, вирішив ще більше принизити Смерть і захотів здобути здатність воскрешати померлих. Смерть знайшла на березі річки камінь і подала його середульшому братові зі словами, що цим каменем він зможе воскрешати мертвих.

А тоді Смерть запитала третього, меншого брата, що він бажає. Менший брат був найскромніший і наймудріший з усіх братів і не повірив Смерті. Тому попросив дати йому щось таке, що дало б йому змогу звідти піти, і щоб Смерть не йшла за ним по п’ятах. І Смерть вельми неохоче вручила йому свій плащ-невидимку».

- Смерть мала плащ-невидимку? - знову втрутився Гаррі.

- Щоб непомітно підкрадатися до людей, - пояснив Рон. - Бо іноді їй набридає підбігати до них, ляскати в долоні й верещати... вибач, Герміоно.