Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
Джейк подумав, що це може означати, що Кінг якийсь час пролежить на узбіччі в напівсвідомій агонії, а тоді помре, але йому не хотілося це казати. Нехай Роланд тішиться надією. Але було ще дещо, і це тривожило Джейка набагато більше, не давало йому спокою.
— Роланде, я можу поговорити з тобою дан-дін?
Стрілець кивнув.
— Якщо бажаєш.
Джейк зібрав докупи всю свою мужність.
— Чому ти зараз такий сердитий? Нащо ти сердишся? Чи на кого? — Він помовчав. — Не на мене?
Роландові брови поповзли вгору, і він розреготався.
— Не на тебе, Джейку. Анітрохи. Та ніколи в житті.
На радощах Джейк зашарівся.
— Вічно забуваю, який ти сильний у доторку. З тебе вийшов би чудовий Руйнач.
То була не відповідь, але Джейк вирішив не загострювати на цьому уваги. А від думки про те, щоб самому стати Руйначем, мало не здригнувся.
— А хіба ти сам не знаєш? — спитав Роланд. — Якщо вже ти зрозумів, що я, як сказав би Едді, злий як чорт, то хіба тобі так важко дізнатися причину?
— Я міг би, але то було б неввічливо. — То була правда, але не вся. Джейк невиразно пам’ятав біблійну історію про те, як Ной напився на ковчезі, поки перечікував із синами потоп. Один із синів прийшов і побачив, що його старий спить п’яний на ліжку, і насміявся з нього. За це Бог його прокляв. Зазирати в Роландові думки було, звісно, не те саме, що дивитися і реготати з нього п’яного, але майже.
— Ти хороший хлопець, — сказав Роланд. — Хороший і добрий. — Попри відсторонений стрільців тон, Джейк мало не помер від щастя. Аж раптом десь позаду них, угорі, прозвучало лунке КЛАЦ! і враз на Девар-Тої полилося сяйво спецефектового сонця. А за мить до них долинули слабкі звуки музики: «Гей, Джуд» в обробці для ліфтів і супермаркетів. Унизу настав час прокидатися і співати. Для Руйначів починався новий день. Хоча, як здогадувався Джейк, навіть уночі руйнування там не припинялося ні на мить.
— Пограймо з тобою в гру, — запропонував Роланд. — Ти спробуєш залізти до мене в голову і дізнатися, на кого я серджуся. А я, своєю чергою, спробую тобі завадити.
Джейк трохи змінив позу.
— Роланде, по-моєму, ця гра не така вже й весела.
— А я б усе одно зіграв проти тебе.
— Ну, якщо тобі так хочеться, то можемо.
Джейк заплющив очі й викликав у пам’яті змучене поросле щетиною обличчя Роланда. Його блискучі сині очі. Між тих очей, трохи вище, він уявив двері — маленькі, з латунною ручкою, — і спробував їх відчинити. Спершу ручка навіть трохи повернулася, але потім застигла. Джейк натиснув сильніше. І знову ручка почалася повертатися, та завмерла. Джейк розплющив очі й побачив, що на лобі в Роланда проступили дрібні краплі поту.
— Це тупо. В тебе лише сильніше розболиться голова.
— Про це не думай. Роби все, що можеш.
«Радше не можу», — подумав Джейк. Але якщо їм обов’язково було грати в цю гру, він не комизитиметься. Він знову заплющив очі й ще раз побачив між Роландових густих брів маленькі двері. Тепер він сильніше і наполегливіше взявся до справи. Відчувалося, що це трохи схоже на армрестлінг. Ще мить — і ручка повернулася, і відчинилися двері. Роланд застогнав, та потім болісно розсміявся.
— З мене годі, — сказав він. — Боги милосердні, який же ти сильний!
Але Джейк пропустив ці слова повз вуха. Він розплющив очі.
— Письменник? Кінг? На нього ти сердишся? Чому?
Роланд зітхнув і викинув недопалок цигарки, який ще димів. Джейк зі своїм вже розправився.
— Бо через нього в нас тепер дві роботи, тоді як могла б бути одна. І винен у тому, що ми змушені робити другу, сей Кінг. Він знав, що має робити, і здогадуюся, в глибині душі знав і те, що це його вбереже від смерті. Але він злякався. І втомлений був. — Роланд презирливо скривився. — Тепер нам доведеться голими руками загрібати замість нього жар. І чималим для нас коштом.
— Ти сердишся на нього, бо він боїться? Але… — Джейк насупився. — Чом би йому й не боятися? Він же лише письменник. Вигадник, а не стрілець.
— Це я розумію, — відказав Роланд. — Але сумніваюся, Джейку, що йому завадив страх, точніше, що страх був єдиною перешкодою. До всього, він ще й ледачий. Я відчув це, коли з ним познайомився. Думаю, Едді теж це зрозумів. Робота, для якої він був створений, настрашила його, отож він сказав собі: «Так, а знайду-но я собі щось простіше, приємніше і приступніше моїм здібностям. А в разі чого про мене подбають. Змушені будуть про мене подбати». От нам і клопіт на голову.