Король стрільців
- Автор: Керницький Іван
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Апріорі
- ISBN: 978-617-629-061-2
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Король стрільців». Краткое содержание книги:
Відтак — еміграція, табори переміщених осіб, гірка доля українського емігранта. Велика частина творчого спадку письменника торкається життя українців в еміграції.
Це видання є першим, що охоплює більшість невідомих сучасному читачеві творів Івана Керницького.
Тут виступив на арену подій і мій неоцінений пан інструктор. Він встромив у стелю надхненний погляд і урочистим та вельми орнаментальним стилем виголосив промову, що її сміливо можна б затитулувати: «Похвала доброчинним ділам та християнським чеснотам раби Божої Евдокії Перепилиці»:
— О, благословенне будь, — казав мій пан інструктор, — невмируще, шляхетне, всеперетоплююче вогнем любви людське серце! Благословенна будь нефальшована і щира доброто людей низької кондуїти — єдиний скарбе, що надаєш сякої-такої вартости оцій мізерній шкаралупині, яка зветься землею! Пані Павлово! Самаритянко! Опікунко всіх самотніх, бездольних і покривджених! Те, що ви змилосердились над цією безпритульною істотою котячого ґатунку, пригорнули її до себе, зогріли теплом вашого серця, буде записане вам там — перед престолом Всевишнього! Ох, як любо, як привітно тепер у нашій хаті! Глянеш — так і виринає тобі перед очима ковчег нашого прабатька Ноя, в якому сорок днів і сорок ночей плавали поруч у дружній злагоді люди, тварини і боже птаство. Правда, щодо птаства — бракує тут, між нами, того канарка, що його зжер попередник нашого Мацька… Але сказав праведний Йов: «Бог дав, Бог узяв, хай же Його ім’я буде благословенне!»
Пані Евдокія була на вершинах щастя!
— Йой, пане Максю! — аж стогнала від зворушення. — Йой, який то з вас коханий субльокатор, пане Максю! Багацько вже всякої голоти мешкало в моїй хаті, але такого коханого субльокатора, як ви, ще’м ніколи не мала на станції. Ви як вже щось скажете, то хай ся той монах від отців Василіян сховає — аж за душу бере і за серце щипає! Шкода вас на адвоката, вам би йти на теологію, бігме Боже!
Тут пані Евдокія, все ще розливаючи надовкола потоки сліз, пристрасно обняла Адаська, цмокнула його в обчекрижену головину та й заголосила:
— Йой, Адаааасю, та чом ти такий батяр, таке ледащо! Та ти дідьчий вилупку, ти, прокляте байстреня, прости, Боже, гріха, та ж я твоя хресна мама, я ж тебе до хресту тримала, я ж тобі пипку ссати давала, але то надаремне, бо з тебе нич доброго не буде! Бо ти напевно зогниєш десь в криміналі, коли яка добра душа не змилосердиться над тобою та не втопить тебе змалечку в каналі. Але то дуже красно і барзо тя за те хвалю, що ти уйнявся за неповинним створінням, оборонив його від людської злоби. На ж тобі за те! — і тицьнула йому в обидва кулаки по одному запашному яблуку.
— Наша бере! — засукував жмені мій неоцінений пан інструктор, коли ми клалися спати. — Ну, вдався мені той Адасько, що?.. Ти чув, як він по-мистецьки відрецитував тую серцерозриваючу історію про «бідну коціну»? Молодець! Справжній артист: плаче на замовлення і бреше, ні заїкуючись. Бо хіба не треба тобі того пояснювати, що бідну коціну він, звичайно, не знайшов на вулиці, а в простий спосіб украв її в сторожихи з-під дев’ятки. Згідно з нашою умовою, за кожну таку спольовану штуку він фасує від мене п’ятдесят ґрошів готівкою. Завтра, наприклад, він повинен зорганізувати щось в складі вугілля при Городецькій 105, очевидно, якщо при цій нагоді вугляр не розчерепить йому лепети відлупком антрациту. Післязавтра заплянований скок на шинок Розенблята…
— А то ж як? — відважився я спитати. — То замість здихатись своїх, домашніх котів, нам тепер щодня прибуватиме один чужий?
Мій неоцінений пан інструктор якось єхидно підморгнув бровою:
— В тому то й заковика, народній приятелю! Бойова тактика, воєнні хитрощі, капуєш?.. Ти лише все бистро помічай і бери на розум.
Справді на другий день увечорі повторилася точно така сама сцена. Не встигла наша господиня переступити порога, як на кухні вже немовби з-під землі виріс Адасько, звичайно, не з порожніми руками. Та цим разом, замість малого котенятка, притаскав здорового котюру, такого закуреного вугляною пилюгою, закопченого й обсмаленого, що важко й було сказати, якої він масти.
Свіжий набуток був трохи дикої вдачі, бо лише Адасько пустив його з рук, він притьмом чмихнув під кухонну шафу і там заховався в найтемнішому кутку, не проявляючи найменшої охоти нав’язувати ширші товариські контакти. Так що до вечері, наприклад, довелося випрошувати його звідтам з допомогою держака від мітли.