Феномен Фенікса
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ФІТОСОЦІОЦЕНТР
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Феномен Фенікса». Краткое содержание книги:
У книзі також вміщено низку фантастичних повістей та оповідань, серед яких «Особлива місія мадам Крижанівської», «Подорож після смерті», «Інтерв’ю на Чорториї», «Ліліт — птиця нічної грішної любові» (вперше так детально розповідається про біблійну попередницю Єви, першу дружину Адама) та інші пригодницькі, містичні речі, гостросюжетні, із своєрідним поглядом письменника на різні загадкові явища, про таємниці людської душі і світу, що нас оточує.
Ось чому сусіди скіфів, землеробські племена Нижнього Подніпров’я, називали кочівників «зміїним народом».
Часто й зображували їх у вигляді змії та як вони викрадають вродливих дівчат. Для захисту від цього «зміїного народу» землероби у II ст. до н. е. почали зводити оборонні споруди у вигляді великих багатокілометрових валів — на кордоні між землями хліборобів та кочівниками, тому ці вали й називали Змієвими.
Та й давньоруський богатир Добриня Нікітич боровся із змієм Гориничем на річці Почайні, що на околиці тодішнього Києва. Воював він не просто із змієм, а із «Змієм з гір сорочинських («сарацинських»), тобто кримських. Буцімто в Криму тоді були «нори зміїні» (печери), у яких в полоні у гадів тяжко томилося багато «людей руських».
Можна зіслатися й на кримську легенду пізнього Середньовіччя «Чершамбо», що розповідає про «змієве гніздо». Буцімто воно знаходилося неподалік села Отуза (нині Щебетівка) біля річки Отузка, що й неподалік Судака! «Тут в очеретах жила змія, яка згорнувшись кільцями, здавалася копицею сіна, а коли йшла полем, робила десять колін і більше. Хан Акмализький, нарочито запросив із Стамбула яничар щоби ті її вбили. І вони вбили, але залишилися дитинчата…»
В «Універсальному описові Криму» Кондаракі наводить такий факт:
«У 1828 році євпаторійський справник подав донесення, у якому писав про появу в повіті «великої, із заячою головою і подобієм гриви змії, яка нападала на овець і висмоктувала з них кров. Двоє таких монстрів були вбиті місцевими татарами, певними, що змії припливли з теплих країн».
А вже в минулому столітті, у 1921 році у феодосійській газеті було надруковано повідомлення про те, що «в районі гори Кара-Даг з’явився величезний гад і на його уловлення відправлена рота червоноармійців».
Між іншим, цю газетну замітку, поет Максиміліан Волошин, автор збірки поезій «Коктебельська затока» (він з 1917 року постійно мешкав у Коктебелі і там же похований) відправив письменнику Михайлові Булгакову і той на її основі написав у 1924 році фантастичну повість «Фатальні яйця».
А через десяток з чимось років в рибацькі сітки біля кримського узбережжя потрапила «величезна змія з конячою головою» (треба гадати, що з такою ж видовженою). Рибалки розрізали сітку, хутчій випустили на волю того монстра і погребли до берега, трясучись зі страху і остерігаючись аби той гад не напав бува й на них. Вони ще пам’ятали розповідь про те, як у 1930 року місцевий рибалка, татарин з села Кучук-Йамбат (нині Малий Маяк), наткнувся в місцевості Кам’яний Хаос на велику змію «із собачою головою», він уцілів, але шок від зустрічі з чудовиськом був таким сильним, що нещасного паралізувало і він невдовзі помер…
У травці 1952 року в Коктебелі, в тамтешньому Будинку письменників відпочивав один драматург. Якось прогулюючись берегом Сердолікової бухти, звернув увагу «на великий жмут водоростів, метрів 10-12 в об’ємі», що качався приблизно за півста метрів від берега. Раптом той «жмут» несподівано почав «розмотуватися», витягнувся і… І «рушив проти течії» прямуючи у той бік бухти, де плавала зграя дельфін. Як згадує драматург, істота пливла хвилеподібними рухами, була вона велика, 25-30 метрів, дуже товстою і знаходилась вона «над водою на метр— півтора», чудовисько звивалося так же, як змій, що пливе і пливло в бік дельфінів, але вони швидко зникли. Побачивши це, істота «повернула на попереднє місце і раптом підняла голову — розміром з розмах рук, схожу на зміїну…»
Одна з тамтешніх мешканок — історія навіть зберегла її ім’я — Варвара Зозуля, — на мисі збирала хмиз і ледь не наступила на «змію», сприйнявши її «за купу хмизу». Коли ж ця «купа» «почала підніматися і пищати, жінка, охоплена страхом, замахнулась на неї вірьовкою». За її словами, «у змії була невелика голова, тонка шия, а спина товста, як стовб», і буцімто в того чуда— юда були кінцівки — «передні і задні». Хочте вірте, хочте — перевірте!