Твори в двох томах. Том 2

Мені вже довелося пустити струм у третій ряд і майже одразу по тому в четвертий і п’ятий — так швидко проміжки між загорожами заповнювалися трупами. Я вирішив, що надходить час завдати головного удару, — адже все вороже військо уже опинилося в нашій пастці. Так чи так, а слід було пересвідчитись у цьому. Я натиснув кнопку, і над нашим урвищем спалахнуло п’ятдесят електричних сонць.

О чорт, ото була картина! Нас оточували три стіни мертвих тіл! А в проміжках між рештою загорож юрмилися ще живі, обережно посуваючись уперед крізь дроти. Раптовий спалах світла приголомшив усю ту масу, і вона немов закам’яніла з несподіванки. Цим миттєвим замішанням слід було скористатись, і я не пропустив такої нагоди. Адже в наступну мить вони б отямились і з бойовим покликом навально кинулися вперед, трощачи мою проводку; але ця втрачена мить назавжди позбавила їх такої змоги, і в цю коротку, скороминущу частку секунди я встиг пустити струм по всіх лініях і знищити усе полчище на місці! От тепер уже крик таки почувся! То був передсмертний крик, що вихопився з одинадцяти тисяч грудей. Жахливим воланням розкотився він серед ночі.

Одного погляду було досить, щоб побачити: решта ворожого війська — десь тисяч із десять — уже перейшла рів і готова до рішучого нападу. Отже, всі вони в наших руках, і ніщо їх уже не врятує! Настала завершальна дія трагедії. Я тричі вистрілив з револьвера, що означало: «Пустити воду!»

Розлігся страшенний грім і гуркіт, і за хвилину гірський потік шалено ринув у рів і перетворив його на повноводу річку в сто футів завширшки і двадцять п’ять завглибшки.

— До зброї, хлопці! Вогонь!

Тринадцять кулеметів Ґетлінга почали вивергати смерть на ті приречені десять тисяч чоловік. Ворожі воїни спинилися, якусь хвилю постояли проти навальної зливи вогню, а тоді повернули назад і сипонули до рову, мов полова від подмуху буревію. Чверть їх не добігла й до гребеня внутрішнього валу, а три чверті таки подолали його — і потонули в рові.

Через десять хвилин після того, як ми відкрили вогонь, збройний опір ворога було остаточно зламано, воєнну кампанію закінчено, і ми, п’ятдесят чотири чоловіка, стали володарями Англії! Навколо нас лежало двадцять п’ять тисяч трупів.

Та яка зрадлива доля! Дуже скоро — скажімо, десь через годину — з моєї власної вини сталося таке, що… Але мені не стає духу писати про це. Отож кінчаю свою оповідь.