Засліплення
- Автор: Канетти Элиас
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Юніверс
- ISBN: 966-7305-85-6
- Переводчик: Олекса Логвиненко
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Засліплення». Краткое содержание книги:
Фішерле не спускав з нього очей. Він не мав бажання викидати свої гроші з Кінової кишені на якихось пройдисвітів. Потерпаючи, що з’являться чужі заставники, він підганяв Кіна руками й носом. У його зволіканні він убачав гарантію власного майбутнього. Все ж таки цей чоловік вочевидь мав характер і забрав собі в голову дістатися до колись уже виплаченої винагороди за знахідку саме цим, жодним іншим шляхом. Фішерле не сподівався, що той діятиме так послідовно, й захоплювався ним. Він поклав собі допомогти цьому характерові доконати свого. Він хотів посприяти Кінові позбутися його капіталу до останнього гроша якнайшвидше й без особливих зусиль. Та позаяк розтринькувати таку суму, спочатку досить пристойну, було шкода, Фішерле мав пильнувати, щоб у справу не втрутився хтось із чужих. Те, що діялося між цими двома характерами, стосувалося тільки їх і більш нікого. З кожним Кіновим кроком Фішерле підбадьорливо похитував своїм горбом, раз у раз показував на який-небудь темний куток, приставляв до губів пальця й ступав навшпиньках. Коли повз нього пройшов якийсь службовець — випадково він виявився тією свинею, котра у відділі нагорі складала ціну на книжки, — Фішерле спробував був уклонитися, рвучко гойднувши назустріч йому горбом. Кін також уклонився, тільки суто через полохливість — він відчував, що цей на вигляд нібито чоловік, який чверть години тому спустився сходами вниз, нагорі виконує функції чорта, й тремтів від страху, що йому заборонять стояти біля вікна.
Нарешті Фішерле, наполігши на своєму, довів його до майдану за церквою й затяг під дашок над входом.
— Урятувалися! — кинув він насмішкувато.
Кін був вражений тим, яка велика небезпека загрожувала йому ще кілька хвилин тому. Він обійняв коротуна й м’яко, лагідно промовив:
— Якби не ви...
— То ви вже давно сиділи б у буцегарні, — доказав Фішерле.
— Виходить, мої дії протизаконні?
— Протизаконне все. Вам скортіло вийти попоїсти, бо ви голодні, — і ви знов уже щось украли. Ви допомагаєте якомусь сіромасі, даруєте йому пару черевиків, він утікає в них, а вас звинувачують у сприянні. Ви засинаєте десь на лавці, вже десять років ви любите на ній помріяти, а вас уже розбуркують, бо десять років тому ви буцімто щось там учворили. Розбуркують і тягнуть чорти-батьказна-куди! Ви хочете допомогти кільком звичайнісіньким книжкам, і ось уже весь «Терезианум» оточує поліція, в кожному кутку — поліцейський, а побачили б ви їхні нові револьвери! Операцією командує майор, я зазирнув йому знизу під мундир. Як ви гадаєте, що він носить за пазухою, щоб ніхто з високих на зріст людей, проходячи повз нього, нічого не помітив? Наказ про арешт! Начальник поліції видав особливий наказ про арешт, тому що ви — великий чоловік. Ви самі знаєте, хто ви, нащо мені вам розказувати! Рівно об одинадцятій вас мають схопити в одній із зал «Терезианума» — живим або мертвим. Якщо ви не в самій будівлі, з вами нічого не станеться. Надворі ви не злочинець. Рівно об одинадцятій. А котра вже година? За три хвилини одинадцята. Переконайтеся самі!
Він потяг Кіна на другий бік майдану, звідки було видно годинника на церкві. Хвилю вони постояли, й пробило одинадцяту.
— А що я казав? Уже одинадцята! Вважайте, вам пощастило! Пригадуєте отого чоловіка, з яким ми поздоровкалися? Той тип і був та сама свиня.
— Свиня?!
Кін не забув жодного слова з того, що колись йому розповідав фішерле. Відколи він розвантажив собі голову, пам’ять його знову працювала бездоганно. Він злопам’ятливо стис руку в кулак і вигукнув:
— Жалюгідний кровопивця! Попався б лишень він мені!
— Радійте, що він вам не попався! Якби ви ту свиню спровокували, вас уже давно б схопили. Гадаєте, мені не гидко було кланятись якійсь свинюці? Але ж я повинен був вас попередити. Ви маєте знати, якого чоловіка надбали собі в моїй особі!