Вождь червоношкірих: Оповідання

Армстронг стояв на вузенькому тротуарі й обмінювався вишуканими прощальними вітаннями іспанською мовою зі старим Перальто, багатим місцевим купцем, який щойно здер з нього втридорога за кухонні ножі, та короткими англійськими репліками з Руккером, маленьким німцем, що виконував у Макуто обов'язки консула[315] Сполучених Штатів.

— Нехай буде з вами, сеньйоре, — говорив Перальто, — благословення святих угодників під час довгого вашого шляху. Покладайтеся на милість Божу.

— Пийте радше хінін, — пробурчав Руккер, не випускаючи трубки з рота. — По два грани на ніч. І не зникайте надовго. Ви нам потрібні. Цей Мелвіл препогано грає у віст, а замінити його ніким. Auf Wiedersehen[316], і дивіться між вухами мула, коли їхатимете краєм прірви.

Задзвеніли бубонці на збруї переднього мула, і караван рушив. Армстронг помахав рукою проводжаючим і зайняв своє місце у хвості. Повільно піднялися вони вузькою вуличкою повз двоповерхову дерев'яну будівлю, пишно іменовану «Hotel Ingles»[317], де Айвс, Доусон, Річмонд та інша братія байдикували на широкій веранді, перечитуючи старі газети. Усі вони підійшли до поручнів і дружньо напучували Джонні хто розумними, хто дурними порадами. Мули неквапливо пройшли труськом за площею повз бронзовий пам'ятник Гусману Бланко в огорожі з відібраних у повстанців трофейних гвинтівок з багнетами і вибралися з міста кривими провулками, де коло вкритих соломою хиж, не соромлячись своєї наготи, гралися юні громадяни Макуто. Далі караван пірнув під вологу тінь бананового гаю і знову виринув на яскраве сонячне світло біля іскристого потоку, де коричневі напівголі жінки прали білизну, безжально тріпаючи її об каміння. Потім мандрівники, переправившись через річку вбрід, рушили в гору крутою стежкою і надовго розпрощалися навіть з тими скромними елементами цивілізації, якими могли насолоджуватися жителі приморської смуги.

Не один тиждень провів Армстронг у горах, пересуваючись під проводом Луїса звичним своїм маршрутом. Нарешті, після того як він набрав арробу[318] дорогоцінного піску, що становило п'ять тисяч доларів чистого прибутку, і в'юки на спинах мулів значно полегшали, караван повернув назад. Там, де з глибокої ущелини вибігає річка Гуарико, Луїс зупинив мулів.

— Сеньйоре, — сказав він, — менше ніж за один денний перехід звідси є невелике село Такусама, де ми ще жодного разу не бували. Там, гадаю, знайдеться багато унцій золота. Варто спробувати.