Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)

Хотівське городище розташоване на сучасному порубіжжі лісової і лісостепової природно-кліматичних зон. Матеріальна культура цієї пам’ятки археології містить елементи культур обох регіонів, тому її вивчення відкриває чимало питань давньої історії обох величезних еко-етнографічних територій, одна з яких виходить до Балтійського моря, а друга тяжіє до Чорноморсько-Середземноморського світу.

В. Б. Антонович, описуючи це городище, детально окреслив його межі і вказав на існування шести в’їздів. Донині жоден із цих в’їздів не вцілів. 2016 року відкрито ще один до цього невідомий в’їзд на укріплення. Це був прямий підйом-пандус на майданчик городища близько 4 метрів завширшки, що внизу, під ескарпованим схилом, переходив у місток-переїзд через рів й продовжувався, імовірно, далі на пагорб під ескарпом. На цьому пагорбі Антонович бачив і описав так званий курган — конусоподібний насип, відомий за системами укріплень в’їздів на городища в синхронних культурах Центральної Європи. Такі ж кургани описані Антоновичем перед кожним із згаданих ним шести в’їздів на городище. Давня поверхня відкритого нами в’їзду зберегла унікальні залишки штурму укріплення — спалені оборонні конструкції, вістря стріл, що лежали вістрями у протилежні сторони — з городища і на городище, предмети костюма — шпильки-застібки, намистини, а також розбиту керамічну посудину. Попередні дослідниці — Є. Ф. Покровська і Є. О. Петровська закладали свої розкопи хоч і на віддалі від західного мису, де відкрито цей в’їзд, але все ж поблизу західного краю городища. Ознайомлення із їхніми роботами підтвердило припущення археологів — вони також відкрили залишки спалених оборонних конструкцій біля краю пагорба. Ще одним аргументом на користь загибелі цих укріплень у пожежі, спричиненої воєнними діями, є домінуюча перевага кісток коней у археозоологічному комплексі згарища на західному краї городища. Звичайно, ми не розглядаємо, як попередні дослідники, ці залишки як кухонні, тим більше, що багато кісток мали сліди обпалу, були погризені тваринами, в звітах вказано, що з кісток — кінські щелепи. Більш логічним напрошується висновок, що це був один із епізодів нападу на городище. Нападниками ми схильні вважати скіфів, оскільки саме в цей час — у другій половині VII ст. до н. е. розпочалася їхня експансія зі степів у віддалені райони лісостепу Східної Європи, та й саме їхні стріли було знайдено на пандусі в’їзду західного мису городища вістрями на городище.