Адвокат негідників

11.

Здоровий глузд — це не про мене, та я вирішую не вступати в протистояння з Фонзо і Фрогом, у товаристві яких відбуваю покарання. Натомість цілу ніч сиджу на стільці й силкуюся подрімати. Не виходить. Я відмовився від консервованого м’яса на вечерю і від зіпсованих яєць з холодним тостом на сніданок. На щастя, про душ взагалі не йдеться. Мені приносять мої костюм, сорочку, краватку, черевики і шкарпетки, і я швидко вдягаюся. Зі своїми співкамерниками не прощаюся, вони обоє проведуть за ґратами ще кілька років, незважаючи на цінні поради, які я виголошував годинами.

Мене і Ґарді везуть до суду різними екіпажами. Ще більший натовп глузує з мене, коли мене — все ще в кайданках — ледь не виволікають з машини. Як тільки опиняюся всередині будівлі, подалі від фотографів, кайданки з мене знімають. Напарник чекає в коридорі. У ранковому випуску «Кронікл» в розділі місцевих новин тільки про мене й мови. На третій сторінці. Нічого особливого — Руд знову загримів у в’язницю.

Як наказано, йду за судовим приставом до кабінету судді Кауфмана, вони з Гувером вже чекають. Обидва самовдоволено посміхаються, їм цікаво побачити, як я пережив ніч. Я не говорю про в’язницю, не повідомляю їм, що не спав, не їв і не мився вже бозна-скільки. Я зібраний, я рвуся в бій, і це, здається, їх дратує. Отакі ігри та розваги, а на кону — життя Ґарді.

За кілька секунд після того, як я переступаю поріг кабінету, влітає інший судовий пристав:

— Вибачте, пане суддя, але там федеральний маршал, він каже, що вам треба бути у федеральному суді в Сіті об одинадцятій ранку. І вам, пане Гувер.

— Що за чортівня? — не розуміє Кауфман.

Я люб’язно пояснюю:

— Це слухання справи про незаконне затримання, пане суддя. Мої адвокати подали клопотання вчора по обіді. Невідкладне слухання, щоб витягти мене з в’язниці. Ви, хлопці, затіяли ці дурниці, а тепер я їх закінчу.

— Він приніс повістку до суду? — питає Гувер. Судовий пристав подає їм якісь папери, і вони швидко все проглядають.

— Це не повістка, — каже Кауфман. — Це типу повідомлення від судді Семсона. Треба ж, я думав, він помер. Він не має права повідомляти мені про необхідність бути присутнім на будь-яких слуханнях.

— Він вже років з двадцять як злетів із котушок, — з полегшенням зауважує Гувер. — Я не піду. У нас тут наше слухання у розпалі.

Він не помиляється щодо судді Семсона. Якби адвокати могли обирати найсхибленішого суддю округу, Ерні Семсон переміг би з великим відривом. Але він — мій схиблений друг, і він звільняв мене з хурдиги раніше.

Кауфман звертається до судового пристава:

— Передайте маршалу, щоб ішов геть. Якщо почне завдавати мороки — накажіть шерифу заарештувати його. Оце його справді розлютить, хіба не так? Шериф заарештовує маршала. Ха! Закладаюся, такого ще не було. Коротше, ми не поїдемо. Ми маємо закінчити слухання тут.

— Навіщо ви звернулися до федерального суду? — цілком серйозно питає мене Гувер.

— Бо мені не подобається бути у в’язниці. Що за дурне запитання?

Судовий пристав виходить, Кауфман звертається до нас:

— Я скасовую постанову про неповагу до суду, гаразд, пане Руд? Гадаю, однієї ночі в тюрязі буде достатньо за вашу поведінку.

— Що ж, цього цілком вистачить для скасування процесу або перегляду справи.

— Не сперечаймося щодо цього, — каже Кауфман. — Можемо продовжувати?

— Ви ж суддя.

— А як же слухання у федеральному суді?

— Ви просите у мене юридичної поради? — перепитую я.

— Звісно ж, ні.

— Ігноруйте повідомлення, якщо хочете. Дідько, та суддя Семсон може вас обох запроторити за ґрати на нічку-другу. Хіба це не буде весело?