Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
Це було не зовсім так. Заснути йому не давали власні думки, і Філіп, похмуро слухаючи це, подумав, що зашумів лише разочок, і незрозуміло, що заважало дядькові спати до того чи після. Коли місіс Кері запитала, що саме сталося, вікарій переказав усе дружині.
— Він навіть не попросив вибачення, — підсумував дядько.
— Ох, Філіпе, я впевнена, що ти шкодуєш про свій вчинок, — звернулася до племінника тітка, побоюючись, аби дитина не здалася своєму дядькові ще неслухнянішою, ніж була насправді.
Філіп не відповів. Він продовжував жувати свій хліб з маслом і сам не знав, яка сила не дозволяє йому пошкодувати і вибачитися. Хлопчик відчув, як палають вуха та підступають до очей сльози, але так і не озвався жодним словом.
— Від того, що ти набурмосишся, краще не стане, — попередила місіс Кері.
Чай допили в повній тиші. Тітка Луїза весь час потайки кидала на хлопчика погляди, а вікарій навмисне не помічав його. Зауваживши, що дядько піднявся нагору збиратися, Філіп пішов до передпокою і взяв там свої пальто і капелюх, але дядько, спустившись, побачив його і сказав:
— Я не хочу, щоби ти сьогодні йшов до церкви, Філіпе. Не думаю, що в такому настрої слід заходити до Дому Божого.
Філіп знову змовчав. Він відчув, що його страшенно принизили, і хлопчикові щоки залилися рум’янцем. Малий стояв і дивився, як дядько надягає свого капелюха з широкими крисами і просторий плащ. Місіс Кері, як завжди, провела чоловіка до дверей, а потім повернулася до племінника.
— Не засмучуйся, Філіпе, наступної неділі ти будеш слухняним хлопчиком, і ввечері твій дядько візьме тебе з собою до церкви.
Вона зняла з дитини пальто і капелюх та відвела малого до їдальні.
— Ми з тобою разом почитаємо проповідь, Філіпе, і заспіваємо під фісгармонію гімни. Як тобі така пропозиція?
Племінник рішуче похитав головою. Місіс Кері була спантеличена: якщо хлопчик не читатиме з нею вечірню проповідь, що з ним тоді робити?
— А чим ти хочеш зайнятися, поки не повернеться дядько? — безпомічно запитала жінка.
Філіп нарешті озвався:
— Я хочу, щоби мені дали спокій, — сказав він.
— Філіпе, як ти можеш казати такі злостиві слова? Хіба ти не знаєш, що ми з дядьком хочемо для тебе лише добра? Хіба ти мене зовсім не любиш?
— Я тебе ненавиджу. Краще б ти померла.
Місіс Кері хапнула ротом повітря. Хлопчик кинув ці слова так розлючено, що вона навіть трохи злякалася і не знала, що відповісти. Тітка Луїза сіла на чоловіків стілець і, подумавши про те, як страшенно хотіла полюбити цю самотню кульгаву дитину і як палко прагнула, аби хлопчик полюбив її, — зрештою, вона була бездітною жінкою і, хай на це, безсумнівно, була воля Божа, подекуди не могла дивитися на чужих дітей, так краялося від болю серце — відчула, як забриніли на очах сльози і повільно одна по одній потекли по щоках. Філіп зачудовано дивився на жінку. Місіс Кері витягла носовичок і перестала стримувати ридання. Раптом хлопчик зрозумів, що тітка плаче через його слова, і пошкодував про них. Він мовчки підійшов до неї і поцілував, хоча ніколи цього добровільно не робив. І тоді бідолашна пані, така маленька у своїй чорній атласній сукні, така зморщена і жовтолиця, зі своїми кумедними кучериками-пружинками, посадила хлопчика собі на коліна, обхопила його руками і заридала так, наче серце ось-ось розірветься. Однак ці сльози були водночас сльозами щастя, адже жінка відчула, як зникла відчуженість між ними. Тепер вона любила хлопчика по-новому, адже він змусив її страждати.
9
Наступної неділі, коли вікарій готувався подрімати у вітальні, — усе в його житті було сповнене неабиякої церемонності — а місіс Кері збиралася нагору, Філіп запитав:
— Якщо мені не можна гратися, що тоді робити?
— Невже ти не можеш заспокоїтися і хоч трохи посидіти тихенько?
— Я не можу сидіти спокійно аж до самого чаю.
Містер Кері визирнув у вікно, але на вулиці було вогко і холодно, тож він не міг запропонувати Філіпу погуляти в садку.
— Я знаю, що тобі робити, — вивчи напам’ять сьогоднішню молитву.
Дядько взяв із фісгармонії молитовник і, погортавши сторінки, знайшов те, що шукав.
— Молитва коротенька. Якщо розповіси її без помилок, коли я прийду пити чай, дозволю тобі з’їсти вершечок мого яйця.
Містер Кері підтягнув Філіпів стілець, який вони купили спеціально для племінника, до столу і поклав перед хлопчиком книжку.
— Диявол знайде роботу ледащим рукам, — нагадав вікарій.
Дядько підкинув у вогонь кілька вуглин, аби кімнату зігрівало радісне тепло, коли він вийде до чаю, і вирушив до вітальні. Там містер Кері розстебнув комірець, поправив подушки і зручно вклався на канапі. Вирішивши, що у вітальні прохолодно, тітка Луїза принесла йому з передпокою плед, накрила чоловікові ноги і дбайливо обгорнула ступні. Потім засунула завіси, аби світло не різало очі, й, оскільки чоловік уже встиг їх заплющити, навшпиньки вийшла з кімнати. Сьогодні вікарій був у мирі з самим собою, тож через десять хвилин уже спав і тихенько схропував.