Завтра будуть коти
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-30-2
- Переводчик: Ярина Тарасюк
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Завтра будуть коти». Краткое содержание книги:
Хто врятує людство й життя на планеті? Може, це і є місія котів? Може, саме таких, про яких ідеться в цій книжці?
Кішка Бастет — домашня улюблениця. Намагається порозумітися з людьми, налагодити повноцінне спілкування з ними. Кіт Піфагор — лабораторний кіт. Його господиня, дослідниця, вмонтувала йому в череп спеціальний прилад з USB-портом, завдяки якому кіт виходить в інтернет, здобуває інформацію про людство, охоче ділиться нею і вміло використовує задля перемоги.
У книжці — роздуми про одвічні цінності, про життя і смерть, любов і ненависть, релігію та науку, відповідальність за тих, хто поряд, за тих, кого приручили… коти.
Сіамець бризкає слиною і вигинає спину, але що може зробити старий худий кіт проти громила, в чотири рази більшого від себе?
Влювлюю від побратима хвилю паніки.
Жодних сумнівів не зостається: йому можу допомогти тільки я.
Мій перший контакт із собаками стався у зоомагазині, де минуло моє дитинство. Коли я почула гавкіт цуценят, запитала у матері, чому ці тварини так докучають усім навколо цими звуками. «Бояться, що люди не заберуть їх собі», — пояснила вона. Мені це видалося безглуздим. Боятися, що тебе не заберуть люди! У них так мало гідності? Невже вони геть нездатні оцінити самотність і свободу, що так потребують людей, які опікуватимуться ними?
Так мама пояснила мені, що ми є господарями людей, а люди — господарями собак.
Але чиїми господарями є собаки? Вона відповіла мені: «Бліх, які живуть у них на спині, бо вони забувають вилизувати себе, щоб очиститися».
Згодом, прогулюючись околицями будинку, я виявила: пси такі примітивні, що лишають свої випорожнення просто на вулиці, посеред хідника, навіть не запорпуючи їх! У них немає анінайменшого почуття сорому й потреби в чистоті.
Але наразі негайно треба відлякати цей собачий екземпляр, який тероризує мого сусіда. Необхідно швидко вигадати якусь стратегію, яка б компенсувала його перевагу в силі.
Спускаюсь на перший поверх і вибираюся на вулицю через спеціальний отвір. Біжу до місця драми. Для початку, щоб відволікти ворога, нявкаю і сичу, вигинаючи спину.
Пес обертається, я стаю в бойову стійку. Незворушний погляд, звужені зіниці, настовбурчені вуса, зціплені зуби, шерсть на загривку настовбурчена, задні лапи зігнуті, готові до стрибка, хвіст опущений.
Бачу сумнів у собачих очах. Щоб не залишити йому вибору, вистрибую на дах найближчої машини, опиняючись просто над ним. Дивлюся на нього ще з більшим викликом і нявчу:
Я тебе не боюся.
Потім б’ю кігтями в повітрі й додаю:
Бийся зі мною, собацюро.
Це теля нарешті вирішує погнатися за мною.
Попри те, що я звинна, гнучка і прудка, я рідко бігаю вулицями і мушу зізнатися, що мій переслідувач, звісно ж, перевершує мене м’язовою потугою. Я щодуху мчу бруківкою, але пес мене наздоганяє.
Що ж це за несвідомі люди залишили його на вулиці без будь-якого нагляду?
Я блискавично аналізую ситуацію і роблю висновок, що треба використати свої особливості. Мені краще вдаються різкі зміни напрямку руху, бо я вмію випускати кігті, на відміну від собак. У мене, без сумніву, краще зчеплення на віражах. Я вибігаю на асфальтовану вулицю й зигзагами мчу між колесами припаркованих машин.
Пес усе ще женеться за мною і гавкає, виказуючи в такий спосіб своє розташування, тому мені навіть не треба озиратися.
Я вписуюся у траєкторію свого руху. Іноді трохи виходжу за межі, щоб зробити кілька кроків у зоні, де швидко їдуть машини. Мій переслідувач вже не знає, куди бігти, щоб спіймати мене і самому не опинитися під колесами. Кілька разів автівки промчали дуже близько від нього, і врешті-решт його штовхнув якийсь скутер. Він зупинився, загарчав і відмовився від переслідування.
Я обернулася і нявкнула йому здалеку:
Гей, собако! Ну що, скис?
А далі пішла поволі, намагаючись перехопити здивовані погляди інших котів, що спостерігали за моєю гонитвою. Про всяк випадок гордовито киваю головою. Навіть якщо моя перемога зовсім скромна, сподіваюсь, про неї все-таки багатьом розкажуть випадкові свідки.
Не думаю, що стосунки між котами і собаками докорінно зміняться після цієї короткої зустрічі, але я принаймні нагадала цьому собацюрі, що люди не випадково нам підкоряються.
Коли я повернулася, Піфагор вже зник без найменшого натяку на вдячність. Прийшла додому зажурена. Навіть не відповіла Феліксові, коли запитав, де я була.
Тільки коли настала ніч і наші служниці заснули, я почула, як мене хтось кличе з сусіднього будинку. Трохи зачекала, звичайно, перш ніж висунула кінчик свого носа.
Піфагор був на місці, на перилах сусіднього балкона.
Я вмостилася навпроти на своєму балконі, і ми зміряли одне одного поглядами.
З великими блакитними очима і порталом у голові він здавався мені дуже вишуканим.
Він пронявчав:
— Ходи сюди.
Мене не треба було просити двічі. Не бажаючи знову осоромитися невдалим стрибком, вибираюся через свій вхід, відтак проникаю в його помешкання через його котячий вхід і приєднуюся до нього.
Він зустрічає мене на порозі й, оскільки його служниця спить, пропонує вмоститися перед каміном, де дотліває вугілля. Помаранчеві відблиски виграють у його очах.