Вогонь і кров

Тож у нас були підстави сподіватись, що все пройде успішно: що ми стали гідні перемоги або принаймні — що у нас більше прав на неї, ніж у нашого супротивника. Яка відповідальність ставиться на карб у цей день, який ще ховається в темряві невідомості! Доля великих держав та ненароджених поколінь залежить від нього, а отже й від нас — від кожного кроку, який ми зробимо, від точності кожного пострілу та від сили, з якою ми протистоятимемо загрозі смерті.

Отже, завтра перший день! Ми давно вже знали всі деталі, командування не повідомляло тільки місце й час. Дати та назви населених пунктів у плані, у який нас утаємничили, було замінено літерами, щоб запобігти будь-якій необачності або зраді. Тепер у цих страшних розрахунках, якими ми були зайняті, наче витонченою грою, проявилася та велич, що визначає добу. Тож виступ розпочинається, і ми знаємо, що вже 21 березня залишимо окопи, аби зайняти ворожі позиції.

У цих словах міститься все: перший день. Це означає знову попрощатися з місцем, яке на декілька тижнів подарувало нам спокій. Велика доля, яка має звершитися, не звертає увагу на маленькі долі окремих людей.

Є давній вислів: «У солдата немає домівки». Все вже визначено наперед та впорядковано; єдине, що залишається робити, це збори. Тепер це означає тільки за старим звичаєм, за чаркою, попрощатися з цими чотирма холодними стінами, які захищали від вогню, дощу та вітру, та попрощатися з товаришами, з якими, можливо, вже не доведеться зустрітися знову.

Я кинув кашкет на ліжко та взяв одну з пляшок вина, які мешканці цього будинку, перед тим як тікати, закопали в саду. Це гарне старе бургундське, яке розпалює кров і яке справді заслуговує на те, щоб його ховали, наче скарб; воно точно призначалося не для наших келихів. Але це не має жодного значення, якщо вино розважає нас. І одна весела година значить для нас багато; у нас немає часу на смуток, адже напередодні битви життя тече із подвійною силою. Тому ми розвішуємо барвисті куліси сп’яніння перед виставою, в увертюрі якої доля вже підняла напоготові диригентський жезл.

Четверо молодих офіцерів, до яких я підсів, знайомі мені вже давно, і я знаю, що вони зліплені з міцного тіста. У цій компанії не затримується ніхто, якщо він сам не захоче цього; тут знають все один про одного та про людину судять не з балачок.

Не треба пояснювати, з якими почуттями вони дивляться у майбутнє. Настрій у всіх хороший, і хоча ентузіазм здавався би тут смішним, все ж усіх переповнює відчуття похмурої впевненості. Тут, де одного слова достатньо, щоб у пам’яті промайнула ціла низка спільно прожитих моментів, достатньо також одного тосту, щоби дізнатися, що на душі в інших.

Ми звикли до веселих бенкетувань, оскільки у нас ніколи не було стільки часу, щоби марнувати його. У будь-яку секунду може прозвучати команда «до зброї», і тоді шкодуєш за кожною краплею напою, яку не встиг випити, про кожен момент, яким не встиг насолодитись.