Відьомські двері
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга — Богдан
- ISBN: 978-966-10-4740-1
- Переводчик: Ірина Бондаренко
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Відьомські двері». Краткое содержание книги:
А тоді я зупинився. І ви знаєте, що я зробив? Ви можете вгадати мій жахливий вчинок? Я побив його. Так, побив. Я бив його кулаками, руками, долонями, знову кулаками, плакав і кричав: «Як ти посмів мене покинути?! Як ти посмів втекти?! Як ти посмів так вчинити зі мною?! Як ти посмів?! Як?!» Я бив його і бив, аж поки не втомився і почав ридати, і мусів зупинитися, бо зрозумів, що я зробив. А він просто стояв і приймав все так, ніби знав, що він це заслужив. Він зрадив мою любов, а тепер я зрадив його. І моя зрада була набагато важчою. Сльози ринули з моїх очей, я задихався. Я знову схопив його і притиснув до себе. Цього разу я кричав: «Пробач мені, ох, Бо, будь ласка, пробач! Я не хотів! Ох, Бо, пробач мені…»
Але, ох, отче, він не міг мені пробачити. Він був лише твариною, собакою, моїм улюбленцем. І він дивився на мене такими великими темними очима… що моє серце назавжди закрилося відтоді через сором. Я не міг собі пробачити цього. Всі ці роки пам’ять про мого улюбленця і про те, як я його зрадив… І відтоді кожного Різдва — не весь рік, але кожного Різдва — його дух повертається. Я бачу свого собаку і те, як я його б’ю, й усвідомлюю свою зраду. Ох, Боже!
Чоловік замовк, схлипуючи.
Старий священик врешті наважився щось сказати:
— І це те, через що ви зараз тут?
— Так, отче. Хіба це не жахливо? Це страшна річ.
Священик не міг відповісти. По його обличчю також текли сльози і йому чомусь бракувало повітря.
— Бог мені пробачить, отче? — запитав чоловік.
— Так.
— Ви пробачаєте мені, отче?
— Так. Але дозвольте тепер і мені розповісти вам дещо. Коли мені було десять років, я поводився так само. З батьками, звісно ж. А потім зі своїм собакою, якого я любив більше, ніж своє життя. Він утік. І я ненавидів його за те, що він покинув мене. А коли він повернувся, я також обіймав його, а тоді побив, а тоді знову обіймав. Досі я нікому про це не розповідав. Цей сором залишався у моєму серці всі ці роки. Я сповідався у всьому моєму отцю-сповіднику. Але у цьому — ніколи. Тому…
Запала пауза.
— Тому, отче?
— Ох, Господи! Бог пробачить нам, друже. Нарешті ми наважились про це заговорити. І я пробачаю тобі. Але…
Старий священик не міг говорити далі, бо з його очей знову ринули сльози.
Незнайомець по той бік сповідальниці здогадався, що той хотів сказати, і обережно запитав:
— Ви хочете, щоб я Вам пробачив, отче?
Священик мовчки кивнув. Чоловік, напевно, відчув це і швидко вимовив:
— Ох, так, я пробачаю.
Вони обоє довгий час сиділи у темряві. У двері знову залетів сніговий вихор, порозсипавши сніг по підлозі, і вислизнув на вулицю.
— Перш ніж ви підете, — сказав священик, — я запрошую вас на келих вина.
Великий годинник на площі навпроти церкви вибив опівніч.
— Різдво, отче, — сказав голос за перегородкою.
— Гадаю, це моє найкраще Різдво.
— Так, найкраще.
Старий священик підвівся і вийшов зі сповідальниці.
Він почекав трохи на якийсь рух з іншого її боку.
Нічого не було.
Здивовано нахмуривши брови, священик потягнувся, відчинив дверцята і заглянув усередину.
Там не було нічого і нікого.
Він відкрив рота від здивування. Сніг падав йому на потилицю і на шию.
Він простягнув вперед руку і провів нею у темряві сповідальниці.
Там було порожньо.
Він повернувся і подивився на відчинені церковні двері. А тоді поспіхом підійшов і виглянув на вулицю.
Десь далеко запізнілі годинники били дванадцяту. З неба падав сніг. Вулиці були безлюдні.
Повернувшись назад, він побачив велике дзеркало при вході до церкви.
У ньому був старий чоловік — він сам, його відображення у холодному склі.
Майже не замислюючись, він підняв руку і зробив знак благословення. Відображення у дзеркалі зробило так само.
Тоді старий священик, втираючи очі, повернувся останній раз і пішов випити вина.