Наприкінці приходить смерть
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- Переводчик: Юлія В. Максимейко
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Наприкінці приходить смерть». Краткое содержание книги:
– Авжеж, авжеж, – підтакнув він дратівливим тоном. – Хіба у мене мають бути причини? Чий тут будинок?
– Підозрюю, це вона хоче, щоб вони пішли, – Кайт повернулася до наложниці і зміряла її поглядом з ніг до голови.
– Нофрет дбає про мій затишок, про мою насолоду, – сказав Імхотеп. – Решті мешканців будинку байдуже до цього, крім, можливо, бідної Генет.
– То дітям більше не можна тут бавитися?
– Не тоді, коли я тут відпочиваю.
Полум’я люті раптом розгорілося в Кайт:
– Чому ти дозволяєш цій дівці налаштовувати тебе проти рідні? Чому вона приходить і змінює правила в цьому будинку? Змінює те, що було завжди?
Раптом Імхотеп почав кричати. Йому хотілося нагадати, хто тут головний.
– Це я вирішую, що і як тут робиться, а не ти! Ви тут усі змовилися – влаштовуєтеся, як зручно лише вам. І коли я, господар будинку, повертаюся додому, моїм бажанням не надають належної уваги. Але дозволь нагадати, що господар тут усе-таки я! Це я думаю наперед і працюю заради вашого добробуту – та чи отримую я вдячність, чи поважають мої бажання? Ні. Спершу Собек поводиться нахабно і без поваги, а тепер ти, Кайт, намагаєшся виховувати мене! Нащо я всіх вас утримую? Обережніше, бо я перестану. Собек казав щось про те, що піде, – то нехай собі йде і тебе з дітьми забирає.
Якусь мить Кайт стояла геть нерухомо. На її відчуженому, з важкими рисами, обличчі не було жодного виразу. Потім вона відказала байдужим голосом:
– Я відведу дітей у будинок…
Вона ступила крок чи два, зупинилася біля Нофрет і тихо промовила:
– Це все ти, Нофрет, це все ти. Я тобі цього не пробачу, ні…
Розділ п’ятий. Розлив: місяць четвертий, день п’ятий
Імхотеп видихнув із полегшенням, виконавши церемоніальні обов’язки поминального жерця. Ритуал було виконано надзвичайно ретельно, бо чоловік був дуже добросовісним у всьому. Він чинив узливання, кадив фіміам і приніс богам традиційну їжу та напої.
Тепер, у прохолодному сусідньому гроті, де на нього чекав Горі, Імхотеп знову перетворився на ділового землевласника. Чоловіки обговорювали справи, ринкові ціни, прибутки від худоби, врожаїв і деревини.
Десь за пів години Імхотеп задоволено кивнув.
– Ти прекрасно тямиш у цих справах, Горі, – зауважив він.
Другий чоловік усміхнувся.
– Аякже, Імхотепе. Я допомагаю тобі управляти вже багато років.
– І завжди був найвідданіший за всіх. Мені треба дещо обговорити з тобою. Це стосується Іпі. Він скаржиться, що його становище другорядне.
– Він іще дуже юний.
– Зате дуже здібний. Йому здається, що брати не завжди справедливі до нього. Собек, здається, грубий і владний, а безмірна обережність Яхмоса та його сором’язливість дратують Іпі. Він амбітний. Йому не подобається виконувати чужі накази. До того ж він вважає, що керувати тут можу тільки я, його батько.
– Так і є, – відказав Горі. – І мені здалося, Імхотепе, що в цього маєтку є слабке місце. Дозволиш мені говорити прямо?
– Звісно, любий Горі. Твої слова завжди зважені та обмірковані.
– Тоді ось що я скажу. Коли ти від’їздиш, Імхотепе, замість тебе має лишатися хтось наділений справжньою владою.
– Я довіряю свої справи Яхмосові…
– Я знаю, що ми діємо від твого імені, коли тебе немає, але цього не достатньо. Чому б не призначити одного з твоїх синів своїм помічником – не надати йому законної влади?
Імхотеп, насупившись, ходив сюди-туди.
– Кого з синів ти пропонуєш призначити? Собек поводиться владно, але не вміє коритися – я не можу йому довіряти. Його норов для цього не пасує.
– Я думав про Яхмоса. Це твій найстарший син. Він добрий і любить тебе. А ще відданий тобі.
– Так, характер у нього хороший, та він надто боязкий, надто слабкий. Він усім поступається. Якби ж Іпі лишень був трохи старший…
Горі швидко промовив:
– Небезпечно вручати владу надто молодому чоловікові.
– Дійсно, дійсно. Що ж, Горі, я обміркую те, що ти сказав. Яхмос, безумовно, хороший син… слухняний син…
Співрозмовник відказав м’яко, але стривожено:
– Гадаю, ти ухвалиш мудре рішення.
Імхотеп із цікавістю глянув на нього.
– Про що ти, Горі?
– Я щойно сказав, що небезпечно вручати владу занадто рано. Але і занадто пізно – так само небезпечно.
– Ти хочеш сказати, що він занадто звик виконувати накази, замість їх віддавати. Що ж, можливо, в цьому є дещиця істини.
Імхотеп зітхнув.
– Як важко керувати родиною! Особливо жінками. В Сатіпі нестримний гонор. Кайт часто ходить насуплена. Але я чітко дав їм зрозуміти, що з Нофрет слід поводитися чемно. Гадаю, можна сказати…