Сонячна магія
- Автор: Новак Илья
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-093-1
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Сонячна магія». Краткое содержание книги:
І все було б, як завжди, якби у цю дорослу гру не вмішалися раптом сторонні, а саме: одне дівчисько — вихованка бродячого цирку та один хлопчак — міський безпритульний. Діти не знаються на політиці і не володіють магією. Але чомусь полювання на малих зухвальців не дає результатів. Чи зможуть звичайні діти протистояти професійним політикам? І хто, зрештою, переможе в цій грі?
Ілля Новак, визнаний одним з найкращих молодих фантастів Європи у 2005 році, не боїться експериментувати. Ти з ним? Тоді перегортай сторінку.
«Та це просто маячня якась! — голосно подумала Проноза. — Якщо ти негайно не випустиш мене, то я щось жахливе зараз влаштую!»
«Невже? А що ж ти можеш зробити, люба?»
Кукса потяглась була до «рятувалок», та з’ясувалося, що вони чомусь поза зоною досяжності… А коли все-таки знайшла їх, то виявила дивні зміни.
«Маєш!» — подумала вона та шпурнула одну «рятувалку» немов дротик. Сіру тишу дивної кімнати розпоров яскравий зигзаг блискавки, яка з дзижчанням вп’ялася в бік хмаринки.
«А-я-яй! Ти чого стріляєшся?!» — заверещала відьма, і, вторячи їй, Чорна Скриня плаксиво залепетала: «До Татка з Мамкою хочу! Відпустіть мене, тітоньки! Хіба вам шкода, хіба вам важко повернути рубильник?!»
«Вороги зовсім близько! — відьма від жаху перестала голосити. — У чарівному місці, де ми зараз, час повільніше тече, але вони вже піднімаються… Зараз я звільню тебе. Ти повинна будеш відразу ж увійти до третьої кімнати. Наперсток називає її рубкою. Там є червона, е-е… штукенція у формі літери „П“. Це рубильник, поверни його. Мармадук давно міг дати Наперсткові волю, та не хотів відпускати його. Тут багато чарівних лож, схожих на те, в якому зараз сплю я. У них мешканці того світу спали під час тривалої подорожі».
«Не збираюсь я повертати ніяких червоних рубильників, — впиралася Проноза. — Як мені…»
«До свого красеня ти все одно не потрапиш, поки не, е-е… як це називається, пупсику?»
«Поки вона не ввімкне пристрій зльоту, я не скину захисну мембрану з тієї каюти…» — заявив Наперсток.
«Я не хочу…» — почала хмарка-Кукса, та хмаринка-відьма перебила її:
«Ну годі, Повелителька кличе мене до себе. Геть звідси, нахабна дрібното!»
Хмаринка щось зробила з чарівним простором, який оточував Пронозу, почулося пронизливе й нестерпне, та все одно нечутне ревіння, по тому почався вбивчий для хмарок, хоча й невідчутний дріж…
Кукса Пляма, як пробка з горлечка пляшки, вилетіла з дивної кімнати.
Вона побачила, що прозоре віко труни на коліщатах розсипалося скалками. Стара, що лежала горілиць, була цілковито непорушна й тепер уже мертва.
Проноза відступила й помотала головою, щоб дати лад своїм думкам. Але попри це в голові щось було не так — в ній з’явилося дещо нове.
Ззаду почувся шум, далі хтось чхнув. Дівчина озирнулась, зробила крок до отвору й побачила, що круглим майданчиком до неї швидко наближаються двоє людей: граф Сокольник і ще один, незнайомий, причепурений, у кумедному пістрявому шматті.
Вхід до тієї кімнати, де вона бачила Пака Спритника, й досі затуляла плівка, тож Проноза прожогом кинулася до іншого отвору, пригнулась і пірнула в нього. За інерцією вона пробігла кілька кроків, зупинилася, очманіло роззираючись. Здається, саме тут знаходилося те, що Наперсток називав «рубкою».
«Ось чому пацюки втікали, — ще встигла подумати Проноза. — Це й справді корабель. І вони відчули, що настав час накивати п’ятами».
Ліхтарів, які горіли тут, вистачило б для того, щоб освітити невеличке місто.
Кукса здивовано свиснула, бо виявила ще й залізну шафу, всю поверхню якої було всіяно мерехтливими квадратиками, якимись циферблатами, стрілочками та пімпочками.
Із шафи на висоті її голови стирчало червоне П-подібне руків’я.
На Куксу впали тіні, й вона озирнулася. З двох боків наближалися озброєний кривим кинджалом Сокольник і Пістрявий.
Дзень!.. Кинджал висік іскри зі стінки шафи просто над головою у Кукси, та вона вчасно пригнулася.
— Ловіть її, Мармадуку! — гукав граф, відскакуючи й гарячково трясучи рукою. — Це вона вбила ваших охоронців!
— Дуже небезпечна, дуже… Акса — це вам не звичайна людина! — чхаючи, бурмотів чаклун і безладно розставляв руки на показ графові, ніби слухняно намагаючись схопити Пронозу, та вона скористалась незграбністю чаклуна й замішанням графа — вужем прослизнула між кривих ніжок Мармадука, беркицьнулась через голову, скочила за десять кроків від переслідувачів, пригнулася, визираючи з-за чогось, що нагадувало стіл, але, як і решта тутешніх речей, було залізне. Сокольник ще тільки піднімав з підлоги погнутий кинджал, Пістрявий розгублено кліпав і повільно витягав з-за пояса довгого нагая.
— Зліва, обходьте її зліва, Мармадуку! — кричав граф, оббігаючи справа залізний стіл. — І ледь ворухнеться — стріляйте!
Проноза скочила на слизьку поверхню та проїхалася по столі в протилежний від графа бік.