Заповіт мисливця

Наше невеличке товариство близько здружилося, і тільки Олег Андрійович був стриманіший і серйозніший, ніж це личило йому за віком.

Лише іноді його обличчя прояснялося, наче він забував про те, що його гнітило; тоді молодий геолог веселішав і дивував нас своєю дотепністю та життєрадісністю. Але після цього він раптом без усяких видимих причин знову ставав мовчазним і задумливим. Агрономові поведінка Олега Андрійовича теж здавалася дивною, проте він висловлював думку, що молоді наукові працівники часом заглиблюються в проблему, над якою вони працюють, до такої міри, що все інше відступає для них на задній план.

Може, агроном і мав рацію, але було дуже дивно, що геолога могли так зацікавити соболі.

Поступово наша компанія зменшувалася. В Красноярську з нами сердечно попрощався агроном Холкін, а в Іркутську я міцно потис руку державному експерту хутровини Рогаткіну, з яким ми дуже подружилися. Іван Іванович пообіцяв при першій же нагоді завітати до мене в Ленінграді.

Олег Феклістов вийшов у Читі. На прощання він запевнив мене:

— Я влаштую тут усі свої справи за кілька днів, бо аж палаю з нетерплячки дістатися вже до Алдана і до Петра Андрійовича. До побачення в тайзі!

Поїзд мчав мене далі на схід.

Решту шляху я проїхав без будь-яких пригод, і коли, кінець кінцем, вийшов на станції Сковородіно, то був радий, що довга подорож уже позаду.

Я почав розпитувати, як би мені дістатися до Алдана, і врешті довідався, що за кілька хвилин туди від'їздить поштова автомашина. Вона не була пристосована для перевезення людей, але добре слово й та надзвичайна обставина, що я їду аж з Ленінграда, щоб пополювати з тайзі, вплинули на шофера, і він узяв мене до себе в кабіну.

Ми швидко мчали по новому шосе і за дев'ять годин, проїхавши п'ятсот двадцять кілометрів, прибули до містечка Алдана, розташованого в південній частині Якутської автономної республіки.

Тут жив сибірський мисливець Петро Андрійович Чижов, запрошення якого змусило мене вирушити в таку далеку подорож. Я розшукав його домівку, де мене привітали дуже щиро. Але Петра Андрійовича не було вдома, його сестра розповіла, що він два дні чекав на дорогих гостей з Ленінграда, а потім поїхав до невеличкого селища Вертловки в службових справах.

Від біолога Рогаткіна він одержав повідомлення, що той не приїде, проте запрошенням скористується племінник біолога Олег Андрійович. Третій сподіваний гість, професор Гулков, не повідомив нічого, бо сподівався, що я вибачусь за нього.

Щодо мене, то я не визначив точно день свого приїзду — написав тільки, що приїду близько п'ятнадцятого серпня. Проте я затримався в службових справах і дістався до Алдана тільки двадцятого. Я пояснив хазяям, що мій супутник Олег Феклістов затримався в Читі і приїде сюди за два чи три дні. Та я не хотів чекати на геолога бездіяльно в містечку і вирішив, що поїду до Петра Андрійовича у Вертловку.