Пригоди Грицька Половинки
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 1978
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Пригоди Грицька Половинки». Краткое содержание книги:
Крім повісті, до книжки увійшли ще веселі гостросюжетні оповідання
Космонавти з нашого будинку
Ябеда
Федько-соліст і кобила Муська
Остання бомба
Помста
«Злочин» Жори Горобейка
Синє ведмежа Гришка
І тут раптом Петякантроп замість «га» сказав несподівано:
— Баба.
Чайник рвучко обернувся і скривився.
Котька глянув у той бік, куди дивилися хлопці, і побачив згорблену бабу з мішком за плечима, що підійшла до кущів. Крекчучи, баба скинула мішка на землю і випросталася.
— Ху-у! Втомилася… — і раптом голос її набрав сили й задзвенів: — О! Васько?! Ти куди ж це дивишся, опудало? А де Манька? Либонь, у шкоді?
— Що? Манька? — стрепенувся Чайник. — А… зараз-зараз, — він заметушився біля телескопа і, припавши до нього оком, почав водити туди-сюди. — Не хвилюйтеся, бабо. Не хвилюйтеся! Зараз усе буде гаразд… зараз… Одійдіть!.. Одійдіть, бабо! Не застуйте!.. Ви закриваєте об'єктив козошукатора. Одійдіть! Зараз… зараз ми її… тую Маньку… Зараз…
— Ну ж чортова робота, — похитала головою баба. — Нещасної кози не впасе… Ну!..
— Зараз… Зараз… — продовжував водити туди-сюди телескопом Чайник. — Тут нема. І тут нема. Гм… Складний випадок… Дуже важкий об'єкт, але… одну хвилиночку… Зараз… зараз…
— Дома таке робиться… — скрушно хитала головою баба. — У дворі, як після татарської навали, зайти не можна. Просила — поможи прибрати. І діжка розсихається, налити треба. І дрова… Так ні — «Пастиму козу по-науковому!..» От тобі й маєш…
— Та ваша коза — це диявол у козячій шкурі. За її пасіння молоко видавати треба. Як на шкідливому виробництві. Я цілий день не відходжу від козошукатора. — Чайник плаксиво скривився. — А ви… ще й нарікаєте…
— Ну ж чортова робота! — вигукнула баба. — Та я її зараз тобі без козошукатора умить знайду! Манько! Де ти? Манько!
І баба зникла десь за кущами.
— Ай! — махнув Чайник у бік баби рукою. — Коза мені в голові, як ондо на Мадагаскарі щось упало. В «Известиях» вичитав. Кратер у діаметрі двісті сорок метрів. І взагалі… От! — він дістає з-за пазухи газету. — «Політ космічного пришельця в атмосфері супроводжувався яскравим світінням…»
— Га?
— Гепнуло б тобі на голову, було б тоді «га».
— Вріжу!.. — спокійно сказав Петякантроп.
— Це все, що ти вмієш. А от., мислити на рівні науково-технічної революції… «Вріжу!», «Вклею!», «Вмажу!» Петякантроп! У наш час фізична сила — ніщо! Все вирішує людський розум. — Чайник постукав себе по лобі. — Ін-те-лект!
— Ага, ясно! — сказав Петякантроп, знову дуже спритно зробив Чайнику підніжку, повалив на землю і сів на нього верхи: — От хай твій інтелект трошечки поїсть землю! У-а-а!.. Уа-а!..
— Пусти! Ну! Пусти! — задриґав ногами Чайник.
— Ну, раз фізична сила ніщо, то хай твій розум тебе виручає.
— Ну пусти!.. Ну!
— От бачиш, твій пігмейський розум проти моєї фізичної сили ніщо. Доведено на практиці.
— Ну пусти, боляче! Руку скрутиш! Ой!..
— А будеш мене ображати, грубіян? Будеш?
— Не буду! Ну! Не буду! Пусти!..
— Дивись мені! Свистун! — Петякантроп зліз із Чайника і одпустив його.
— От! Дуремар! — кривився Чайник, підводячись (видно, було таки боляче). — Хіба можна з тобою про розумне балакати. Як ти нічого не тямиш. Одразу битися лізеш. Порозпускав свої лапи!.. Мордобоєць…
— Я не мордобоєць, а драчун за справедливість, — усміхнувся Петякантроп. — А чого ж ти лізеш? Я ж перший ніколи не… Ну, добре, я тобі прощаю. Так що ти там… у ту свою трубу… Набачив щось чи ні?
— Який швидкий! Думаєш, отак зразу, так просто…
Зашаруділи кущі, і з'явилася баба:
— Я її там припнула, — дивись, щоб не одв'язалась. І пильнуй же, опудало, пильнуй! Попасеш іще з годину й додому. Треба ж і води наносити у діжку, і дрова кінчилися, і стільки всього. Хіба я одна впораюсь?! Такий же час гарячий. Жнива. Батьки у полі днюють і ночують. А ти, ледащо. О! — баба вдарила себе об поли. — А де ж мішок?! Ой, лишенько! Нема! Отут же під кущем поклала. Ось-ось-о!.. Отут! Це ви сховали, іроди? Признавайтеся!
— Та що ви, бабо! Воно нам треба, — закопилив губу Чайник. — І взагалі…
— Ні-ні, це не ми. Точно, — запевнив Петякантроп.
Котька похолов. Зараз побачать його і вирішать… Він зіщулився і завмер.
Баба покрутилася трохи, поойкала і зникла, кудись побігла.
— Ти диви. Справді. Був же мішок. І десь дівся… — задумливо сказав Чайник. — А втім, зафіксовано, що в районах, де з'являються НЛО, несподівано зникають різні предмети. А інколи навіть цілі люди. Було вже кілька випадків, коли пришельці брали на борт свого корабля людей, а потім одпускали. Одного разу взяли навіть двох. Американських чоловіка і жінку.
— Га?
— От тобі й «га»! Двоє не збрешуть. Двом одразу примаритися не може. І взагалі…