Чотири танкісти і пес – 1
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #1
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 1». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– Нічого не розумію. Все як слід, а не заводиться. Янек знову підійшов до офіцера.
– Пане поручику, може б, я полагодив.
– Спробуй.
– А якщо полагоджу – візьмете з собою?
– Ні, не візьмемо… А втім, згода, хай йому грець!
– Нас двоє.
– А хто другий?
– Ну, я й собака.
– Дідько його візьми! Гаразд.
Янек підійшов до машини; за ним – хорунжий, шофер і всі ті, що всупереч наказу повилазили з кузова.
– Отже, якщо машина заведеться, візьмете нас обох? – ще раз уточнив для певності.
– Побачимо, – буркнув офіцер, але Єлень, що стояв поруч, озвався басом:
– Так було сказано, всі чули.
– Ну то залазьте в машину. А ви, громадянине хорунжий, сідайте в кабінку.
Всі послухали його. Коли залазили в кузов, а офіцер обходив навколо мотора, Янек нахилився до Шарика й промовив:
– Шукай, Шарику, шукай! – і штовхнув пса рукою. – Хазяїн загубив.
Собака миттю кинувся під машину.
Янек сів на місце шофера, повернув ключик і натиснув стартер. Мотор загурчав і стих. Хлопець вдруге натиснув. Мотор загудів і почав спокійно працювати на малих обертах.
– Слухай, Кос, як це ти зробив? Ну, скажи, як? – Віхура смикав Янека за рукав.
Хлопець не відповідав. Побіг назад до машини, а назустріч йому з-під коліс вистрибнув Шарик і, радісно махаючи хвостом, приніс грубий вовняний шарф.
Янек схопив собаку, подав у кузов, а його самого, взявши під руки, втягнув досередини Єлень.
– Готово, їдьмо! – ті, що сиділи спереду, застукали кулаками по кабіні.
Грузовик рвонув з місця, набирав розгін. Чути було, як шофер переводить ручку щораз на більшу швидкість і додає газу, силкуючись надолужити втрачену годину. Машина підстрибувала на корінні, на вибоїнах, а Єлень, обнявши Янека рукою, так що той не міг ї повернутись, кричав йому на вухо:
– Як це тобі вдалоея?
– Фортель! І тут, – постукав себе пальцем по лобі, – треба дещо мати.
– Скажи, як це ти зробив, скажи бо задушу.
– Пусти! Пусти, ведмедю, то покажу.
Густлік ослабив обійми, і Янек дістав з-за пазухи шарф, замазаний сажею.
– Розумієш?
– Труба? Вихлопна труба! Ти заткнув? А хто витяг? Кос не відповів, тільки показав під лаву, звідки стирчала весела й задерикувата собача морда.
Їхали недовго. Через півгодини машина загальмувала, зробила кілька поворотів і зупинилась у лісі. Коли позскакували на землю, всі побачили під деревами низькі, криті мохом землянки. З бляшаних коминів здіймався дим.
– А де наші танки? – запитав Єлень.
– Ще немає, але не журись, будуть, – відповів Віхура.
Хорунжий дав команду шикуватись, а Янекові й Густліку, двом останнім у шерензі, наказав:
– Ви підете на кухню. Треба наносити повний казан води й начистити картоплі.
Розділ V ГУЛЯШ
Перш ніж виконати наказ, Густав і Янек разом з усіма пішли в землянку – дім, у якому відтепер вони мали жити. Щоб увійти до неї, треба було спуститися по кількох сходинках, викопаних у землі й укріплених жердинами. Двері в землянці були подвійні, збиті з дощок. Одразу ж біля входу, під віконцем, був столик і порожній стояк для зброї. Далі – зліва й справа – двоповерхові нари, на них – сінники, ковдри й навіть простирадла. У глибині стояла велика бляшана грубка, ароблена з бочки на бензин; у ній жеврів вогонь.
Єлень схопив Янека за руку й потягнув саме туди. Вони хутенько зайняли собі поруч два місця.
– Біля груби тепло буде. А зверху краще, бо тим, що внизу, доводиться вставать і підкидати дрова, – як досвідчений солдат пояснив Густлік. – І Шарикові в кутку постелимо, ніхто йому не заважатиме.
Залишивши те, що в цю мить було непотрібне (Єлень – натоптаний рюкзак, а Янек – мисливську сумку й рукавиці), вони одразу ж вийшли, щоб поручикові не довелося повторювати наказ.
Кухню знайшли дуже легко. Ще здалеку побачили брезентовий навіс на стовпах і великий казан на автомобільних колесах, з коротким димарем, що його прикривав бляшаний грибок. Обіч лежав стос нарубаних дров, а далі під брезентовою завісою стояли укопаний в землю стіл і шафа, зроблені з сирих неструганих дощок.
Назустріч їм вийшов дебелий, лисуватий чоловік середнього віку, з двома нашивками на погонах. Янекові здалося, що кухар натягнув на себе чужу шкіру, надто широку як на нього. Густлік штовхнув Янека в бік, а сам виструнчився й доповів:
– Пане капрал, рядовий Єлень і рядовий Кос прибули в ваше розпорядження.
– Добре, добре, навіщо цей крик. То птах, а то звір – просто зоопарк у мене тут створюють, – похмуро пожартував кухар. – Ти носитимеш воду, а ти сідай і чисть картоплю, – він подав Янекові складний ножик з обламаним кінцем.