Українська усна народна творчість

Крім того, події чи вчинки, описані у фольклорі, не вимагають логічного обґрунтування чи пояснення, причинно-наслідкового зв'язку як у реалістичній літературі. У народних творах достатньо вказівки на певний факт: «Жив собі чоловік, і сталось так, що...», «Одного разу він вирішив...», «Вона пішла в ліс, і там заблудилась...», «Треба було йому вирушати в дорогу...». Але при цьому незмінно важливим залишається збереження хронологічної послідовності розгортання подій. Тому в народних творах ніколи не порушується порядок елементів сюжету (як це буває в літературі, коли твір, наприклад, може починатись кульмінацією, тощо). З огляду на це сюжетно-композиційна будова фольклорних текстів завжди простіша. Цьому сприяє і те, що тут, як правило, є лише одна сюжетна лінія, яка відбиває динаміку дії головного героя. Якщо у творі фігурує два головних герої — брати, побратими, друзі (що характерне для пізніх періодів розвитку фольклору), то дія ніколи не відбувається одночасно у двох різних місцях. Коли один з героїв зображений у дії, інший завжди знаходиться у бездіяльності (спить, зачарований, перетворений у камінь чи інше, в полоні), і перший персонаж про це довідується від людини, тварини чи пташки, у казках йому про це повідомляє вітер, сонце, місяць чи спеціально залишений для цього предмет (меч ржавіє, кровоточить, всихає дерево і т. ін.).

Таким чином всі події відбуваються «на очах» у слухача. Не зважаючи на те, що дія динамічна і розгортається дуже швидко, в Усній народній творчості хронотоп (просторово-часові зв'язки) також відрізняється від літературного. У народних творах питання простору та часу становить досить складну проблему. В. Пропп навіть висловлює думку, що «часу і простору в фольклорі власне нема», оскільки «Поетика фольклору є поетикою рухомих тіл», то «простір існує не сам по собі, а тільки відносно руху героя» (емпіричний). У народній традиції немає описів простору, відокремленого від місця подій. Досить рідко зображається те, що знаходиться поза горизонтом бачення головного персонажа: послідовно змальовується тільки те, що він бачить, куди йде, де знаходиться. Усе інше є наче в іншому вимірі, який не описується. Яскравим прикладом цього є казки, де зустрічаємо: «Тут звідки не візьмись — змій», «Раптом прилетів вихор», — певні явища чи речі з'являються з-поза меж досяжного героєві простору, який сприймається як потойбіччя. Подібний прийом зустрічається у ліриці: коханий поїхав у далекий край, звідки вісточку може принести тільки вітер, вода, сива зозуля, ворон тощо.