![Таємниця Країни Суниць (збірка) [Тайна Страны Земляники] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/5/6/9/taemnicya-kraini-sunic-zbirka-tajna-strany-zemlyaniki-download.jpg)
Таємниця Країни Суниць (збірка) [Тайна Страны Земляники]
- Автор: Полонский Радий Федорович
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Таємниця Країни Суниць (збірка) [Тайна Страны Земляники]». Краткое содержание книги:
До цієї книги входить ще «Казка про викрадену зозулю», в якій пацюк разом з хлопчиком-хуліганом поцупили Час. Тільки ті, хто бачив підступних утікачів, здатні рухатися. Вони мусять повернути Час.
— Не вміємо. Нам хвальки і підлабузники не потрібні. Нам потрібні Оті Самі Троє.
— Ну, це ми — оті самі. А вам нащо?
— Ідіть з нами!
— Навіщо?
— Ми вас вкинемо до глибокої чорної ями.
— От тобі й на! А ви спитали, чи ми згодні?
— Ідіть з нами! Так звелів Бевзь П’ятий!
По цих словах всі фіолетові куртки виструнчилися і проспівали:
Антошка помітив, що Кузька і Кив ледве стрималися, щоб не заспівати разом з ними.
— Хто це? — спитав він.
— Бевзики.
— А хто вони такі?
— Вони служать у самого Бевзя П’ятого.
Бевзики скінчили пісню і посідали на велосипеди.
— Ну? — нетерпляче нагадав головний.
— От що, — сказав Антошка. — Підіть і скажіть вашому розумному Бевзю…
— Чики-брики! — хором гримнули бевзики.
— Тю, і справді ненормальні, — здивувався Антошка. — Я кажу: ідіть і скажіть вашому Бевзю П’ятому…
— Чики-брики! — заверещали велосипедисти.
— Чого це вони? — спитав Антошка в Кузьки.
— Це вони вітають Бевзя, — пошепки відповів той. — Як тільки почують його ім’я, так і кричать. Нас усіх так учили.
— Одним словом, — голосно сказав Антошка, — нікуди ми з вами не підемо. Отак і скажіть вашим начальникам.
Старший поїхав своїм велосипедом просто на Антошку. Хлопчик схопився за руль і спинив машину. Тоді старший вихопив з-за пояса рогатку. Антошка її вирвав і сховав до своєї кишені.
Бевзики вражено мовчали. Кузька і Кив теж вражено мовчали. І всі підлабузники, що збіглися дивитися, як бевзики поведуть геть полонених, вражено мовчали. Ніхто в Країні Суниць ще не чув і не бачив, щоб бевзики зустріли такий сміливий опір.
— Коли хоч один з твоїх хлопців вистрілить з рогатки, я з тебе зроблю відбивну котлету!
Бевзик не знав, що таке відбивна котлета — з суниць відбивних не смажать, — але зрозумів, що це щось страшне, і дуже злякався. Антошка додав:
— Ніхто й ніколи не вкине нас до чорної ями. Для цього у вашого Бевзя…
— Чики-брики!..
— …руки короткі.
Бевзики повернули велосипеди і так натисли на педалі, що за дві хвилини щезли разом із курявою.
— Вперед! — махнув рукою Антошка.
І всі покрокували на Ябедин. Першим ішов Антошка — його футболка червоніла на сонці. За ним задумливий Дениско в голубій картатій сорочці і Лариска в яскравому жовтому платті. А останніми йшли строкатий Кузька і рожево-голубий Кив.
Підлабузнівськ зостався позаду. Його мешканці заглиблено обмірковували останні незвичайні події.
Бевзики атакують
Суниці тут росли всюди. Навіть обіч вузької жовтої дороги. Правда, не такі великі й соковиті, як у лісі чи на горбочках, але таки добрі.
Неподалік діти помітили купу обідраних дерев. Таких самих, як у Хвалькові.
— Це вже Ябедин? — спитав Антошка.
— Ні, звичайний собі гай, — відказали суничні хлопчики.
— Оце так гай! Хто ж їх обідрав, ці дерева?
— Бевзики.
— Навіщо?
— За наказом Бевзя П’ятого, нашого… — Кузька змовк.
— Вашого найрозумнішого? — усміхнувся Антошка.
— Так його у нас величають…
— Чим же йому заважають дерева?
— Не знаю…
А Кив пояснив:
— Бевзь П’ятий не любить зелені. Він хоче всі гаї зробити такими самими. І тепер бевзики щороку обдирають який-небудь гай.
— Ну й розумний оцей ваш Бевзь, чики-брики! — засміявся Антошка.
Кузька і Кив теж засміялися, потім злякано перезирнулись, а тоді засміялися ще голосніше.
— Він просто дурний! — закричав Кузька.
— Просто ненормальний! — ще голосніше загорлав Кив.
Хлопчики так сміялися, що не могли йти. Вони голосно лаяли Бевзя П’ятого, і це їм страшенно подобалося. Друзі не сердилися, що Кузька і Кив затримують загін.
Тільки Дениско був мовчазний і задумливий.
— До Ябедина ще далеко, — пояснив згодом Кив. — Підлабузнівськ близько Хвалькова, а Ябедин — той далеко…
Діти йшли, розмовляючи. Нараз Дениско ляпнув себе по лобі і спинився.
— Лариско! — урочисто сказав він. — Лариско! Антошко! Ви розумієте?..
— Що з тобою?
Дениско вказав на дівчинку:
— Вона має пригадати лічилку, де є про жабу! А Кузька її вивчить. От і буде нам закляття проти відьми!
Антошка з надією подивився на Лариску. Дівчинка сказала:
— Я спробую згадати…
Тої ж миті Кив зойкнув і схопився за голову. Всі глянули на нього. Рожева шапочка лежала в пилюці. Кив злякано озирався:
— Хто це? Хто мені збив шапку?
— Не я…
— І не я…
— Я навіть не дивився в твій бік…
Тут у повітрі щось свиснуло, і біла чашка в Денискових руках розлетілася вщент.