Цегляні острови
- Автор: Погодин Радий Петрович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: М. Видиш
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Цегляні острови». Краткое содержание книги:
Для молодшого шкільного віку
— Ти що, Михайловичу, синів на екскурсію привіз? — спитав інженер, підійшовши до машини.
— Я бездітний. Це сусід мій з дружком, — прогудів шофер. — Дружка ось, бач, осколком поранило. А які тут могли бути осколки…
Кешка благально подивився на інженера.
Той посміхнувся, потім заклопотано нахмурив лоба і витягнув з кишені блокнот.
— В якому будинку живете?
— Он, навскіс.
Інженер заходився щось писати у блокноті. Він бурмотів якісь слова, ніби чаклував: логарифми, синуси, котангенс, траєкторія, теорія імовірності… Нарешті він згорнув блокнот І поплескав Мишка по плечу.
— Був осколок. Он туди полетів. — Його рука трохи піднялася і показала на будинок, де жив Кешка.
Мишкове обличчя на мить просвітліло. Та коли вони сіли в кабіну, Мишко забився в самісінький куток і відвернувся.
— Ти чого? — втішав його Кешка. — Якщо головний інженер сказав, — значить, все… За котангенсом і за траєкторією…
Мишко тільки губи міцніше стискав. Шофер Василь Михайлович рулював мовчки. А коли вони виїхали за ворота, він висунувся з вікна і сказав хлоп’ятам, що оточили машину:
— А осколок був… Он воно яка справа!..
Приятелі вилізли з машини.
— Ну, що?.. Куди башта дівалася? — розпитували діти, самовіддано заглядаючи Мишкові у вічі.
— Нікуди вона не дівалася. На місці ваша башта, — відмахнувся Мишко. Він опустив голову і понуро пішов до будинку.
Кешка потоптався біля воріт, почав було розповідати дітям про дивовижну башту, але не витримав і кинувся доганяти Мишка.
Вдома Мишко розмотав бинти, зняв вату і шпурнув усе це в помийне відро.
Кешка спробував заспокоїти його:
— Чого ти, Мишку?.. З глузду з’їхав, чи що?.. Адже згідно, цієї, як її? Згідно теорії, тебе осколком поранено.
— Згідно цієї самої теорії він мене за дурня має, так?., — огризнувся Мишко.
Він густо замазав подряпину на скроні чорнилом і підійшов до вікна.
— А ще синус… головний інженер!..
ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ
Є в кожної людини один знаменний день— день народження. І подарунки тобі, і ласощі. Навіть пустощі в цей день прощаються.
У Кешки день народження в кінці літа. Мама завжди купує айстри, і стільки штук, скільки років Кешці минуло. Становить їх у вазочку ї каже: «Ось так, Інокентію, став ти тепер на цілий рік старший. Пора тобі розпочати нове життя, серйозне».
І Кешка завжди починав це нове життя. Принаймні кожного разу він казав: «Оце сьогодні я вже неодмінно почну нове життя!..»
Почав він нове життя і цього разу.
Він проснувся, коли мама вже пішла на роботу. В кімнаті гарно прибрано. На столі у вазочці дев’ять білих пушистих квіток, сніданок і записка: «Любий мій, вітаю тебе з днем народження. Мама».
Кешка швидко прибрав постіль, умився, поснідав, замів підлогу і побіг надвір.
У дворі сонце. Під ринвами із тріщин в асфальті стирчить суха запорошена трава. Листя на старих корчуватих липах цупке і шершаве — незабаром почне жовтіти. Мишко з Круглим Толиком сидять біля дров, яких побільшало за літо, і вихваляються, хто краще провів літо.
— А в мене сьогодні день народження, — об’явив їм Кешка. — Приходьте увечері в гості!
Мишко схопив Кешку за вуха, почав тягти, примовляючи:
— Рости великий, рости великий…
Толик теж трохи потягав. Потім обидва сказали: «Прийдемо».
Мама Кешки відпросилася з роботи трохи раніше, після обіду. Вона мала спекти пиріг, приготувати для гостей закуски.
Кешка допомагав їй що було сили, — розставляв тарілки, нарізав, сир, ковбасу, рибу, розкладав ножі та виделки. Він увесь час прислухався, коли ж нарешті пролунає дзвоник і почнуть іти гості.
Перші прийшли Мишко з Толиком. Вони були якісь дуже чистенькі і зніяковілі. По черзі потиснули Кешці руку, промовили: «З днем тебе народження»— і подарували Кешці велику коробку, загорнуту в папір.
— Користуйся.
Потім прийшла тітка Люся з дядьком. Борею. Вони подарували Кешці портфель з блискучим замком. Потім прийшла мамина товаришка по роботі. Потім дядечко — товариш по службі… І пішли один за одним мамині знайомі. Всі посміхалися, давали Кешці подарунки, казали: «Рости великий, слухайся маму».
— Не люблю я таких церемоній, — бурчав Мишко.
— Нас разом з усіма посадять чи куди-небудь окремо? — цікавився Толик і шепотів — Чогось їсти хочеться…
Посадили їх разом з усіма, навіть дали по чарці і налили в чарки лимонаду.
Гості всі усміхалися: «Рости великий!.. Розумний!.. Слухайся маму!..» Потім вони почали поздоровляти маму, потім одне одного, потім якихось своїх спільних знайомих. Білі айстри, що стояли посеред столу, опинилися на підвіконні.