Рент. Усна біографія Бастера Кейсі
- Автор: Паланик Чак
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4243-9
- Переводчик: Вікторія Наріжна
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Рент. Усна біографія Бастера Кейсі». Краткое содержание книги:
Ехо Лоуренс: Він завжди прокидався з криком. У його нічних жахах, казав Рент, маленька кокетлива вуаль його бабусі, чорна, мереживна, починає ворушитися. Капелюшок, здається, оживає, дере сам себе на клапті, чорні нитки повзуть униз по її щоках, жалять, і бабуся Естер кричить. У цих снах Рент чув собачий гавкіт, але не міг бачити зграю.
Шериф Бейкон Карлайл: Ці сни були ясно й чітко від почуття провини. Провини за вбивство тієї старенької. За розповсюдження інфекції.
Шот Даньюн: Ці маленькі пухнасті клубочки, якими вони здаються в природознавчих фільмах: щороку в середньому двадцятеро людей стикаються із чумним ховрашком або бурундуком. Їхні лімфовузли роздуваються, кінчики пальців на всіх кінцівках чорніють, і вони помирають. Я маю на увазі — люди. Не пухнасті клубочки.
Ехо Лоуренс: Давайте, спитайте Айрін Кейсі про стіну в Рентовій спальні. Справа закінчилася тим, що вона поклеїла там шпалери. Для неї засохлі шмарклі були гіршими за асбест.
Стіна над ліжком уже дорослого Рента, в його власній квартирі, так само була останньою річчю, якої ви хотіли б торкнутися.
Айрін Кейсі: Наскільки я можу пригадати, ми поклеїли шпалери в спальні Бадді, коли йому виповнилося три або чотири. Шоколадно-коричневі, з малюнком із ковбоїв, що арканять коней, на таких не видно ніякого бруду. Незвично темні, зате практичні для кімнати хлопчика.
Щодо всього іншого типу стінки, обліпленої козючками, — такого ніколи не було. Бадді був чудовою дитиною. Справжнє маленьке янголятко. Ми приклеїли на стелю зірки: знаєте, ці наклеечки, що світяться в темряві, — вийшли маленькі ковбої під зоряним небом. У цій частині все правда, а от інше… Я б ніколи не назвала свою дитину монстром чи тим більше прокляттям диявола.
І Бадді ніколи не розповів би іншим таку історію.
5 — Невидиме мистецтво
Боді Карлайл (☼ друг дитинства): За кілька тижнів до Великодня руки місіс Кейсі починали пахнути оцтом навіть сильніше, ніж у сезон консервації. На плиті у місіс Кейсі кипіли каструлі з водою. Одна — для того, щоб зварити вкруту яйця. У другій кастрюлі вода варилася з оцтом та всякою подрібненою фігнею для кольору — щоб яйця фарбувати.
Кейсі, хоч і жили в глибинці, курей купували вже забитими. Найгірше, що можна сказати в цих місцях про людину: «Вона купує яйця», але місіс Кейсі їх купувала. Тільки білі. Тільки з-під кур породи легорн. Переважно до Великодня.
Заходиш до Кейсі крізь кухонні сітчасті двері — риииип… гуп! — і бачиш місіс Кейсі, що сидить, обидва лікті обіперши на стіл. Її окуляри для читання сповзли на кінчик носа. Її голова закинута назад. Посеред столу біла свічка, товста, як у церкві, горить, розпускаючи ванільний дух. Довкола вогника розпливлося прозоре озерце воску. Місіс Кейсі занурює вишивальну голку у віск і бере в руку яйце. Тримаючи його за низ і верхівку між великим і вказівним пальцями, так щоби зручно було повертати, вона пише розплавленим воском по шкаралупі.
І ти нічого не можеш із собою вдіяти — зупиняєшся й дивишся.
Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): Молоді вішають у своїх будинках дзеркала. Старі вішають портрети. І, якщо мені буде дозволено зробити одне дріб’язкове спостереження, члени сільських громад хваляться ремеслами — цим сумнівним наслідком надміру дозвілля, браку навичок та дешевизни прядива.
Боді Карлайл: Невидимі, наче шпигунське письмо, — тільки місіс Кейсі може сказати, де саме білий віск розчинився на тлі білого яйця.
Пічка заставлена киплячими каструлями, кожна з яких пахне по-іншому. Цибуля. Буряк. Листя шпинату. Сморід червоної капусти. Чорна кава. Плюс запах оцту. У кожній каструлі свій колір: жовтий, червоний, зелений, блакитний чи брунатний. Усе виварено до решти, щоб забарвити бульйон. Ланч не готовий.
Її очі збіглися й дивляться на кінчик носа, вона така зосереджена на воскові, що навіть її рот, цілий рік нафарбований червоним, розкрився, — не озираючись у наш бік, вона каже: «Якщо ви двоє жуєте смолу, то виплюньте». Вона каже: «Там над пічкою є крекери».
Я і Рент.
Якщо стояти поруч досить довго, то, можливо, вона скаже, як віск не дає фарбі дістатися до яйця. Біля її ліктя лежать яйця — начебто білі, але насправді напівприкрашені ділянками, які не зафарбуються. Просто дивлячись на неї, забуваєш, що там, надворі, на тебе чекає мурашник. Або дохлий єнот. Навіть коробка сірників.