Заплотний лицар
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заплотний лицар». Краткое содержание книги:
В порядку експерименту повість значно адаптована у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато географічних назв, титулів, елементів державності та побуту, ба навіть імен набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн, а всілякі «сери» та «лорди» геть зникли з тексту.
Адреса перекладача для відгуків, пропозицій та спілкування: vbrodovoy@gmail.com.
«У наступні дні все вирішиться саме собою», подумав він. Тоді підхопив мішок з обладунком і рушив до торгівельних рядів у пошуках Баш-Булата.
VIII
Яйк виявив у таборі велику наснагу до праці. Дунка це втішило. Він ще й досі побоювався, аби його новий зброєносець не накивав п'ятами.
— Чи добру ціну дали за кобилку? — запитав хлопчина.
— А як ти знаєш, що я її продав?
— Ви поїхали верхи, а повернулися пішки. Якби її вкрали розбійники, ви б лютували.
— Дали стільки, щоб вистачило на оце.
Дунк витрусив з мішка новий обладунок.
— Якщо хочеш колись стати лицарем, маєш навчитися відрізняти добру зброю від поганої. Ось дивися, це добра робота. Кольчуга — подвійного плетіння, кожне кільце зачеплене за два інші, бачиш? Вона дає ліпший захист, аніж одинарне плетіння. А тепер шолом — бачиш, як майстер Баш закруглив його зверху? Меч або сокира розрубає плаский верх, а на цьому тільки ковзне.
Дунк опустив глухого шолома на голову.
— Ну як?
— Заборола немає, — відзначив Яйк.
— Є дірки для повітря. Забороло — то слабке місце.
Це він сам щойно почув від Баш-Булата. «Підняв забороло дихнути повітрям — от тобі й стріла в око. Якби ви знали, скількох лицарів спіткала така доля, то нізащо б не схотіли шолома із заборолом». Так казав Дункові майстер-зброяр.
— Ані гребеня, ані кити, — чіплявся Яйк далі. — Простий собі горщик.
Дунк підняв шолома з голови.
— Та нехай. Які куми — такі й шоломи. Бачиш, як блищить? Це твоя робота — його налощувати. Знаєш, як обдирати іржу з кольчуги?
— У барилі з піском, — відповів хлопець, — але ж ви не маєте барила. А чи не купили ви часом і шатра, пане?
— За які гроші? Я тільки одну кобилу продав.
«Хлопець занадто зухвалий, не на добро. От якби ж повибивати з нього зайву дурість.» Та він і сам розумів, що нічого вибивати не буде. Зухвалість малого припала Дункові до смаку — ще й сам би трохи в нього позичив. «Виходить така штука, що мій зброєносець відразу і сміливіший від мене, і розумніший.»
— Ти добре тут упорався, Яйку, — мовив до нього Дунк. — Вранці підеш зі мною, подивишся на турнірне поле. Купимо коням вівса, а собі свіжого хліба. Може, ще й шматок сиру. Там на одній ятці продають добрий сир.
— То мені доведеться заходити до замку?
— Чом би й ні? Колись і я житиму в замку. Може, встигну-таки вислужити місце вище солі, поки живий.
Хлопець нічого не відповів. «Соромиться, мабуть, заходити до панської домівки», подумав Дунк. «Та нехай, з часом звикне.» Відтак Дунк повернувся до своєї лицарії: милувався з усіх боків і розмірковував, чи довго її носитиме.
IX
Худий та довгий пан Манфред мав кисле обличчя, а вдягнений був у чорного жупана з ліловою блискавкою дому Дондаріон на грудях. Та Дунк і без герба згадав би його по кудлатій гриві рудо-золотого волосся.
— Пан Арлан служив вашому вельможному батькові, пане, коли той разом із князем Кароном викурював Короля-Стерв’ятника з Червоних гір, — мовив Дунк до нього, не підводячись з коліна. — Я тоді був малим хлопчиною, але вже служив зброєносцем. При пані Арлані з Грошодубу.
Пан Манфред зморщив лоба.
— Та ні. Не знаю його. І тебе не знаю, хлопче.
Дунк показав йому щит старого.
— Ось його знак, крилатий келих.
— Мій вельможний батько повів у гори вісім сотень лицарів і майже чотири тисячі піхоти. Я не можу пам’ятати все військо ані в обличчя, ані по щитах. Може, ви й билися біч-о-біч з нами, але…
Пан Манфред знизав плечима.
Дунк на мить втратив мову. «Старого лицаря поранили на службі вашому батькові. Як ви могли його забути?»
— Але ж мені не дозволять кинути виклик на чесному полі, якщо за мене не ручиться знаний лицар або вельможний пан.
— А мені що до того? — запитав пан Манфред. — Ви марно згаяли мій час, добродію.