Вітер у верболозі
- Автор: Грехем Кеннет
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Вітер у верболозі». Краткое содержание книги:
Зрештою таки знайшов сховок у глибокому, темному дуплі старого бука, де можна було пересидіти якийсь час у безпеці, але чи напевно? В усякому разі Кріт надто змучився, щоб бігти далі. Він міг тільки заритися в сухе листя, якого повно було в дуплі, та переконувати себе, що тут йому буде безпечніше. Кріт лежав там, важко дихав і тремтів, прислухаючись до свисту й тупотіння довкола, і раптом ясно зрозумів, що найжахливіша почвара, з якою маленькі мешканці полів і перелісків можуть зіткнутися тут і пережити найчорнішу свою хвилину, та почвара, від якої даремно намагався застерегти його Щур, — це Страх Старого Лісу!
Тим часом Щур дрімав собі біля коминка, в теплі та затишку. Аркушик паперу з недописаним віршем упав на підлогу, голова похилилася назад, губи розтулилися — він плив у сні понад квітучими берегами казкових річок. З вогню вискочила жаринка, у каміні затріщало, шугонуло язиками полум’я, і Щур прокинувся. Пригадавши, чим він оце займався, Щур нахилився й підняв з підлоги свого вірша, трохи пометикував над ним, а тоді пошукав очима Крота, хай би допоміг йому підібрати гарну риму.
Але Крота не було.
Щур прислухався. У хаті стояла тиша.
— Кротику! — гукнув Щур. Покликав ще раз І ще. І, не діставши відповіді, підвівся й вийшов у сіни.
Шапки Крота не було на гачку, де вона звичайно висіла, а його калоші, що завжди лежали біля підставки для парасольок, теж кудись поділися.
Щур вийшов з хати й ретельно оглянув мокру землю, сподіваючись знайти Кротові сліди. Авжеж, ось вони. Калоші були новенькі, куплені на зиму, і візерунок на підошвах ще не стерся. Сліди їх було добре видно, вони впевнено й рівно тяглися до Старого Лісу.
Щур спохмурнів. Трохи постояв у задумі, потім вернувся до хати, підперезався широким поясом, засунув за нього два пістолети, взяв міцного дрючка, що стояв у кутку в сінях, і швидко рушив до лісу.
Вже сутеніло, коли він вийшов до перших дерев і не роздумуючи заглибився в ліс, занепокоєно шукаючи скрізь хоч якихось слідів перебування приятеля.
Тут і там з нірок визирали маленькі сердиті мордочки, але, побачивши мужнього Щура, пістолети й добрячу палицю, що він їх тримав напоготові, одразу зникали; свист і тупотіння, які дуже ясно чулися, коли він увійшов до лісу, невдовзі почали стихати, а тоді й зовсім ущухли; навколо запала цілковита тиша. Щур кинувся навпрошки через ліс, наче збирався перетнути його від краю до краю. Потім зійшов зі стежки й почав оглядати всі западини та хащі, безперестану гукаючи:
— Кроте! Кроте! Кротику! Де ти? Це я, твій Щур!
Він уперто никав по лісу годину чи й дві, коли нарешті
на превелику радість почув у відповідь слабенький поклик. Крізь густу темряву він пішов на той звук і скоро опинився біля великого старого бука. З дупла в ньому долинув кволий голос:
— Щурику! Невже це справді ти?
Щур проліз у дупло і знайшов там знесиленого Крота, який ще й досі трусився, мов у лихоманці.
— Ой, Щуре! — зойкнув він. — Знав би ти, як я налякався!
— Та здогадуюсь, — заспокійливо мовив Щур. — Навіщо ти це затіяв, га, Кроте? А я мусив стримати тебе. Нам, бережанам, краще не ходити сюди. А якщо вже так дуже треба, то тільки гуртом; тоді можна сподіватися, що все буде гаразд. До того ж кожен тут повинен багато чого знати, і ми те все засвоїли, а ти поки що ні. Я маю на увазі чарівні слова, знаки та примовки, що дають силу і владу, певні рослини, які слід носити у кишені; а ще треба промовляти особливі віршики і вдаватися до всіляких вивертів та хитрощів; то зовсім просто, коли знаєш, але цього треба навчатися змалку, інакше вскочиш у велику халепу. Одначе коли ти, скажімо, Борсук або Видра, то це,
звісно, зовсім інша річ.
— А хоробрий Жаба, певно, не наважився б піти сюди сам-один, правда ж? — запитав Кріт.
— Друзяка Жаба? — щиро зареготався Щур. — Та він сюди носа ніколи не поткне, його сюди й калачем не заманиш. Жаба?! Нізащо в світі!
Крота дуже тішив веселий сміх Щура, як і його міцний дрюк та блискучі пістолети. Він нарешті перестав тремтіти і вже відчував, як до нього повертається впевненість. Кріт потроху ставав знову самим собою.
— А тепер, — сказав невдовзі Щур, — нам треба триматися вкупі та скоріше вибиратися з лісу, поки ще не зовсім стемніло. Ночувати тут зовсім не годиться. Хоча б тому, що надто холодно.
— Любий Щурику! — мовив сердешний Кріт. — Мені страшенно прикро, але я зовсім підупав на силі, й тут нічого не вдієш. Дай мені перепочити часинку, щоб я хоч трохи прочумав. Інакше не дійду додому.