Місячний камінь [The Moonstone - uk]

Слова ці надзвичайно здивували мене. В голові моїй сяйнула, мов блискавка, думка про трьох фокусників і про здогад Пенелопи, що вони мали намір завдати якоїсь шкоди містерові Френкліну Блеку.

— Хто слідкував за вами, сер, і чому? — спитав я.

— Розкажіть мені про трьох індусів, які були у вас сьогодні, — вів далі містер Френклін, не звертаючи уваги на моє запитання. — Можливо, Беттередж, мій іноземець і три фокусники виявляться з однієї й тієї ж компанії.

— А звідки ви взяли про фокусників, сер? — спитав я, відповідаючи на запитання запитанням. Я знаю, що це дуже нечемно. Адже ви не ставите надто великих вимог до бідної людської природи, — не сподівайтесь на більше й від мене.

— Я бачив Пенелопу, — продовжував містер Френклін, — і вона розповіла мені. Ваша донька, Беттередж, мала стати гарненькою, і справді — гарненька. В Пенелопи маленьке вушко й маленька ніжка. Хіба в покійної місіс Беттередж були ці неоціненні якості?

— В покійної місіс Беттередж було багато вад, сер, — сказав я. — Одна з них, — якщо ви дозволите назвати її, — полягала в тому що вона ніколи не говорила до ладу. Моя дружина швидше скидалась на муху, аніж на жінку, — вона ні на чому не могла спинитися.

— Вона була б саме по мені, — зауважив містер Френклін, — я також ні на чому не спиняюсь. Беттередж, ви стали ще дотепнішим, ніж раніше. Ваша донька згадала про це, коли я розпитував її детально про фокусників. «Тато вам усе розповість, сер. Він зовсім незвичайна людина для своїх років і висловлюється знаменито», — власні слова Пенелопи; при цьому вона божественно почервоніла. При всій своїй повазі до вас я не втримався від того, щоб… А втім, це дрібниці; я знав її ще дитиною, і вона не стала від цього гіршою для мене. Будемо говорити серйозно. Що робили ці фокусники?

Я був не зовсім задоволений своєю донькою, — не через те, що вона дозволила містерові Френкліну поцілувати себе: містерові Френкліну це дозволено робити, — але за те, що вона змусила мене повторяти цю безглузду історію. Однак що ж було діяти, довелося знову переказати всі обставини. Веселість містера Френкліна зникала в міру того, як я розповідав. Він сидів, насупивши брови і смикаючи себе за бороду. Коли я скінчив, містер Френклін повторив два запитання, які головний фокусник поставив хлопчикові, — здавалось, для того, щоб краще зберегти їх у пам'яті.

— «Цією дорогою, а не іншою приїде сьогодні англієць? Чи має англієць це при собі?» Я запідозрюю, — сказав містер Френклін, виймаючи з кишені запечатаний маленький пакуночок, — що це означає ось цю річ. А річ ця, Беттередж, — знаменитий алмаз мого дядька Гернкасла.