Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Перша криївка (Екскурс в нашу юність)
Перша криївка (Екскурс в нашу юність) - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Перша криївка (Екскурс в нашу юність)

Электронная книга - «Перша криївка (Екскурс в нашу юність)». Краткое содержание книги:

На галицьких землях у повоєнні роки почали з’являтися юнацькі підпільні організації, спрямовані проти більшовицьких окупантів. В середині сорокових років з числа 14-15-літніх хлопців було створено підпільну організацію «ЮнРУ» (Юні революціонери України) в селі Осташівці Зборівського району на Тернопільщині. Нараховувалось у ній 10 членів. Згодом через учнів Озернянської середньої школи відповідні осередки ЮнРУ утворились в Озерній, Мшані, Данилівцях. Особливістю ЮнРУ було те, що незважаючи на два Провали, каральним органам не вдалося розкрити всю організацію, зокрема озернянський осередок, в якому було 17 чоловік. Вчасно і добре продумана легенда, в якій основним було твердження: ЮнРУ раніше припинила своє існування. Це сприяло тому, що жоден член підпільної організації не був засуджений на тривале тюремне ув’язнення саме за участь у ЮнРУ.
1 ... 9 10 11 12 13 14 15 16 17 ... 23
Перейти на страницу:

Два тижні, йдучи додому зі школи, ми мали годину часу (спільної дороги), аби все обговорили до деталей, як нам поводитися на майбутньому допиті. Здається, нічого не залишили поза увагою. І ось настає день, коли нас з Степаном Квасницьким посеред уроку викликає директор школи. Заходимо в його кабінет, там сидять два мордовороти у білих кожухах, фізіономії розчервонілі, очевидно, добре випили. Вони відразу до нас: «Вас викликали у військкомат. Чому не з’являєтесь?» Не дуже-то слухаючи наші пояснення, кажуть нам: «Ось ми зараз повертаємось у Зборів, поїдемо разом». Ситуація гранично зрозуміла. Тоді автобуси ще не ходили, основне сполучення — залізницею. Залізнична станція розташована на окраїні Озерни по дорозі до Осташовець. Десь близько кілометра ходьби. Добре розуміємо ситуацію. Степан йде мовчки, ні слова. А мене наче ґедзь укусив — сміюся, кручуся, розповідаю всілякі історійки до ладу і не до ладу. Енкаведисти мовчать. На станції чекаємо поїзда. Нам ніхто не сказав, що ми арештовані. Перевіряю нашу охорону. Голосно кажу: «Іду в туалет». Один вийшов за мною з почекальні. Я спокійно повернувся, але не заходжу у зал. Затіяв собі таку гру: йду по рейці в одну сторону 20 кроків, потім — в іншу. Зробив таких розважальних переходів, мабуть, із 20. А коли відійшов на чималу віддаль в бік свого села, — як чкурну за будинки, що біля станції. Десь приховався, а коли поїзд помчав із Степаном та двома його охоронцями, — бігом подався до Осташовець. Маму, що була вдома, я з порогу ошелешив: «Йду сьогодні в партизанку». Мати у сльози, в плач. Далі я здійснюю безглузду річ, що мало мене не погубила — видобуваю з надійного тайника всю підпільну літературу, яка була в мене, кладу її у шухляду тумбочки. Сиджу вдома безвільний, розгублений. Аж прибігає мати до хати та повідомляє мене: «До сільради приїхав на санях якийсь міліціонер, заглядає на наше подвір’я». Сільрада знаходилась через дорогу від нас на горбочку. Я негайно вискочив на подвір’я та кинувся на городи. Той посланець помітив мене, скочив за мною, стріляючи в повітря. На городах лежали глибокі сніги, і мої біги швидко закінчилися. Зайшли до хати, енкаведист почав переглядати папери, що знаходились у тумбочці. Господи! Я ж туди поклав брошури УПА! Гарячково шукаю виходу. Ще той нишпорка не закінчив перевіряти першої шухляди, я суну йому під ніс другу.

— «Поклади на ліжко».

Кладу, а разом з шухлядою кладу і той страшний зошит з брошурами, який я непомітно забрав з нижньої шухляди і притримував знизу пальцями обох рук. Вдався трюк, я непомітно засунув небезпечні папери під подушку. Далі я так знахабнів, що за черговим разом витяг непомітно том енциклопедії Кубійовича. Правда, коли я його зсував за перини, він стукнув. Енкаведист став, глянув за ліжко, підняв енциклопедію Кубійовича. Енкаведисти тоді мало звертали уваги на книги, віддруковані у стандартних ситуаціях, в друкарнях. Їх цікавило лише те, що друкувалося у підпільних ситуаціях. Це було лише півбіди, що оминула.

Потім поліз нишпорка на горище хати. Мати рідна, я аж обімлів зі страху. Тижнів за два до того Мар’ян з хлопцями дали мені завдання: закупити папір для друкарської машинки. Сказано — зроблено. Правда, в одному моменті мені було недобре. Приїхав у Тернопіль, знайшов головний магазин з канцтоварами. Розгледівся, переконався, що обидва продавці з місцевих і, коли не було інших покупців, виклав жінкам гроші, які дали мені хлопці, кажу: «Дайте папір для друкування». За наплечник мені служила чимала торбина: одна картоплина в одному ріжку, друга — в іншому. Вийшло того паперу так із півметровий стосик. закинув на плечі — і гайда. Через площу з магазину я йшов спокійний, навіть веселий. Оглянувся. Обидві жіночки вийшли аж на вулицю, заломлювали руки і, видно було, стиха плакали. Я зрозумів їхній душевний стан, сам злякався за себе і кулею помчав на залізничний вокзал.

Не забрали хлопці паперу. Він був прихований у металевій високій коробці з-під німецьких мін. Я з драбини спостерігаю, як той нишпорка підходить до тої невеликої купи соломи, де папір.

1 ... 9 10 11 12 13 14 15 16 17 ... 23
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)