Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа
- Автор: Стороженко Олекса
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа». Краткое содержание книги:
Старий знов навернув річ на хлопця і довго ще його гриз.
Минувши Хортицький острів проти окопів Олександрівської кріпості, Дніпро почина ширшать, лівий берег стає пологим, а там виявляється й Великий Луг-батько з густою зарослю чагарнику, верболозу і вільшини. Як прокинувся Корж, ми були навпроти того лугу. Побачивши рідне урочище, старий дуже зрадів і, простягаючи до лісу руки, закричав:
– Здоров був, батьку, Великий Луже! Давненько вже тебе я не бачив!
Очі Коржеві блищали, уста усміхались, заграло у старого козацьке серце, і він голосно заспівав стародавню запорозьку пісню:
За Коржем і я підтягнув, бо знав цю пісню; підхопили й гребці; луна покотилась, і Луг-батько, прокинувшись, озвався до нас рідною піснею, которою, може, вже не одкликавсь з того часу, як навіки попрощався з своїми дітками-запорожцями. Обігнувши Великий Луг і поминувши устя ріки Кінки, здалека манячить і мріє той острів, на котрім колись був Баторіїв кіш. Вечоріло; жар стухав, з Великого Лугу віяло холодком і пахло конвалією, сонце то ховалось, то знов випливало із-за високих скель, а вони, величаві, темними погонами мережили світлий і гладкий, як скло, Дніпро. Так було гарно, а чим ближче підпливали до Старої Січі, тим важче налягали на душу смутні думки; здавалось, неначе близився до покійника, колись милого тобі чоловіка. Жалем ниє серце, а душу обдає сумом, страхом; між ним і тобою махає косою смерть!..
Дуб наш причалив до острова, і ми ступили на ту землю, де кілька сот літ чесне товариство, лицарі, проливали свою кров за святу віру, козацькі вольності і боронили люд божий од дряпіжних татар. Важко було дивиться на цю вікову руїну, і на смутну мою душу спали жалібні вірші:
Острів сей, куди ми висадились, зовуть городищем, бо тутечка була перша будова січовиків. Одділяється він од правого берега, де друга часть коша, устям Чортомлика і Підпольної, а од лівого – рукавом Павлюк. Острів сей невеличкий, сімсот двадцять ступнів вподовж і чотириста завширшки. Вали і окопи, хоч і дуже поосідали, а ще й досі замітні, тільки на полудень осипався берег і дуже його попідмивало бистриною ріки Підпольної. Де-не-де ростуть дерев’я, а посередині – глибока яма, де, розказують, була церква. Дуже сумне місце, ні на що й глянуть, зате ж, як казав Корж, є про що згадать!.. Слава козацькая ніколи не загине! З острова ми переплили через Чортомлик і пристали к окопам другої половини коша, що прозивається Галаганівським, бо в 1706 році був зруйнований полковником Галаганом і Яковлєвим. І тут видко ще окопи і розкати, декотрі прибережні, підмитії Чортомликом, пообсипались, а другі позастроювались слобожанами. Все, що колись було, теперечки затерто урем’ям і затоптано людьми.
24
Дума «Похід на ляхів» (приміт. авт.).